– Іванко! — Що може бути мерзотніше за звук ключа в дверях і бадьорого голосу свекрухи, коли ти ще спиш, попереду вихідний, а на годиннику сьома ранку? — ну ти й соня, Ванюш, я вже прийшла, вставай снідати. Я привезла котлети!

– Валерія Артемівно, навіщо? Навіщо ви їх везли, я вам постійно говорю: у нас вдома їх не їдять! У мене взагалі на рибу алергія, ви ж знаєте, а Міша у відрядженні.

– Нічого, онуки поїдять! Буди їх давай, доки котлети не охолонули! Дивись, які гарні вийшли, соковиті, з скоринкою, гарячі ще! Не з’їла сама, хотіла вас почастувати, хіба ж погано?

Погано, та ще й як! Я ненавиджу річкову рибу. Мало того, що на неї алергія, на відміну від морської, так мені ще й сам смак здається огидним. Чоловік теж не їсть, перегодували у дитинстві.

Діти не люблять, свекруха постійно пропонує, але вони зрідка охоче можуть відщипнути і все. Але вся справа в свекрові.

Він рятується від настирливої ​​та забійно-життєрадісної дружини тільки на риболовлі. Інакше вона так само недоречно та позитивно преться за ним і в гараж, і на роботу, тягнеться до його рідні, не помічаючи, наскільки вона буває недоречною.

Не любить лише відпочинок на природі, тому свекр розсудливо не обзаводиться ні комфортним наметом, ні катером, критим від дощу. чВін привозить гору риби, і є охочі купити. Але тут свекруха знову: та як же це, продавати? Потрібно ж усіх почастувати.

Але не така вже вона щедра. Прийшовши з котлетами, вона неодмінно залізе в холодильник:

– Ой-ой, навіщо ви знову купили червону ікру? Дитині лікар рекомендував? Навіщо йому солоне, то я забираю. І сирокопчену ковбаску забираю, ось, котлети їжте, вони корисні.

Хоч замок вішай, слово честі. Останнім часом, коли я вже набралася готовності їй пояснити, як вона задовбала, свекруха стала приходити з подружкою. Ніби мимо вони проходили, втомилися-замерзли. І…

– Ой, ти мімозу приготувала? Одну тарілку я візьму, вам другої цілком вистачить.

Їй не має значення, що діти мімозу дуже люблять, а друга тарілка для подруги, йду на день народження. І тепер або з магазинним салатом у гості йти (у нашій компанії це ганьба) або діти будуть нити три дні.

Але дві нахабні бабки пруться на кухню, наливають собі чайок і починають нишпорити по шафах. То віднесуть дорогі макарони, натомість залишивши акційні з супермаркету за 20 гривень. То вигребуть запас сухофруктів. І не пошлеш при чужій людині.

Вирішила я, що з мене досить. Домовилася з подружкою, прийшла до свекрухи в гості о 9-й вечора, вона в цей час вже ніяка, спати лягає.

– А ми мимо йшли, Валерія Артемівно! Так у туалет захотіли, ну і чаю гарячого поп’ємо заразом! Що у вас до чаю?

Пошарилися по шафах, знайшли заначку з рафаелками, явно комусь у подарунок.

– Ой, – зворушилася подружка, – я тільки одну з’їм … і навіть непомітно буде.

І з’їла.

Я відкрила холодильник, виявила оселедця під шубою. Ось оселедець я їм, та ще й як!

– О, салат я собі забираю, обожнюю морську рибу! Морську, Валерія Артемівно, запам’ятали? Морську їм, річкову не їм.

– То я на день народження завтра йду! А ви мені і цукерки розкрили, і салат уже не понесеш.

– Ну, нічого страшного, майонез шкідливий, солодке теж на цукор впливає.

Подруга тим часом намазувала на хліб ікру. Ту саму, що свекруха востаннє потягла. Ми наїлися, пішли додому зі здобиччю. Не дзвонила свекруха довго. Потом набрала:

– А тобі зручно, якщо я зайду сьогодні?

Що ж, подивимося, як поводитиметься.

Джерело