Це сталося наступного дня після повноліття нашого молодшого сина. Чоловік зібрав свої речі і сказав, що йде від мене. «Чому? За що?” – благала я пояснити такий вчинок. Але він сказав, що не пробачив мені помилок молодості і те, як я вчинила з ним 17 років тому. Невже невірність немає терміну давності?

Разом із чоловіком ми виростили трьох дітей, усі вже повнолітні. Він сказав, що його обов’язок переді мною виконаний. Дітей він не покине і продовжить допомагати їм. Але тепер ми будемо жити окремо.

Ми познайомилися в інституті і через рік одружилися. Були молоді, розпочинали своє сімейне життя у гуртожитку. Через рік народився наш первісток. Звичайно, було складно закінчувати інститут із дитиною, але батьки допомагали. Як же нам важко було спершу! Вночі я писала диплом, вдень няньчила сина. Коли я спала, не знаю!

Після закінчення інституту я пішла працювати медсестрою. Але не протрималася на робочому місці й року, як у нас знову народилася дитина. Чоловік у цей час улаштувався працювати в поліклініку до свого друга. Робота була стабільна, хоч і не надто прибуткова. Я сиділа вдома із дітьми. Через 5 років народився ще один син.

Ось така мати з трьома дітьми намагалася ще й працювати, добре виглядати і подобатися чоловікові. Але побут поглинав мене дедалі більше. Я перестала відвідувати перукарню, купувати собі новий одяг. Весь час присвячувала сім’ї та дітям.

Не передати, в якому шаленому ритмі життя я перебувала в ті роки. Зараз дивуюся своїй стійкості, як я все це витримала. Чоловікові добре було. У нього у вихідні і рибалка, і друзі, і дача. А я стояла біля плити, щоб наготувати їжі на весь тиждень, а в неділю до нас обов’язково на вечерю приходили свекруха зі свекром.

Мій організм дав збій, кажучи мені: “Не можна так більше жити!” І згодом потрапила до лікарні на місяць. Інші люди б у розпачі просилися додому, але для мене це був рай. Хоч зі здоров’ям справи були погані, зате мені не треба було готувати, прибирати, прати. Лежала собі на лікарняному ліжку та відпочивала.

У лікарні я познайомилася із дуже цікавим чоловіком. У нас було так багато спільного! Саме ця людина допомогла мені повернутися до життя після хвopoби.

Ми продовжували зустрічатися з ним навіть після виписки. Чоловік у цей час узяв на себе частину домашнього обов’язку. Виявляється, не так складно і дітей із садка забрати, і присвятити вихідні прибиранню, а не своїм друзям.

Таємний роман з моїм лікарняним рятівником тривав рік. Пам’ятаю, як ми мріяли про те, що разом житимемо, одружимось. Він розповідав мені про те, як хоче мати сина та доньку. Я вірила йому нероздільно.

Якось я не повернулася додому ночувати. Дуже втомилася, заснула та залишилася з коханцем. Коли я прийшла додому вранці, то все чесно розповіла чоловікові. Він зібрав валізи і пішов від нас.

Звичайно, було несправедливо так чинити. Але я передчувала нове щасливе життя з коханим. Тільки він від мене відвернувся. Сказав, що я зробила велику помилку, коли все розповіла чоловікові. Виявилося, що у мого таємного залицяльника теж є дружина та діти.

Мій стан тоді не варто описувати, ви самі все розумієте. Наївна розчарована жінка, яка все втратила в один день. Чоловік продовжував жити окремо, але часто відвідував мене та дітей. А одного разу я попросила його лишитися. І з того часу ми прожили душу в душу 17 років. Я думала, що всі помилки молодості давно забуті. Як виявилося, ні…

Тепер на старості років розлучаємося. Чоловік не пробачив мені того роману, про який я й думати забула.

Думала, ми маємо щасливу сім’ю. А він весь цей час таїв у душі образу на мене. Як же він міг усі ці роки дивитися мені у вічі, цілувати мене, а за спиною тримати ніж? А тепер взагалі залишив одну доживати свій вік.

Джерело