Ми з чоловіком любимо відвідувати ресторан щовихідних, аби якось розбавити сірі будні. Заклад знаходиться зовсім недалеко від нашого будинку, ми добираємось до нього за 15 хвилин пішки. Там працює вже давно одна хороша жінка Ольга. Їй приблизно 35 років, і вона завжди до всіх привітна та щира. Ніколи не було такого, що коли вона нас обслуговувала, то була без настрою, Ольга ніколи не хамила та не була грубою.

Я добре розумію, що таке людський фактор, і що у всіх бувають погані дні, чи якісь темні смуги у житті, але, складалось таке враження, що не в неї. Звичайно, що це не так, і вона, як і всі, мала якісь переживання, свої проблеми, однак вміло приховувала їх від інших.

Одного разу мені захотілось поспілкуватись із менеджером ресторану щодо Ольги, і він розповів, що таких працівників, як ця жінка — мінімум. “Вона завжди приходить вчасно, працює на совість, і встигає ж вона поєднувати роботу з вихованням дітей. Так, чоловіка у неї немає, тому вона практично завжди на роботі, аби забезпечити своїх дітей. Ми вже й так підвищили заробітну плату офіціантам, але я вже й не знаю, як допомогти…”

Після тієї розмови з менеджером, ми з чоловіком намагались лишати більші чайові — для нас це не велика проблема, як для відвідувачів, а для тієї жінки — приємно та невеличкий бонус.

За довгий період наших відвідувань ресторану, персонал почав впізнавати нас, а особливо Ольга, бо вона лишалась незмінною працівницею тут. Часто вона запитувала в нас про справи вдома, цікавилась здоров’ям тощо. Ну, загалом, надзвичайно хороша людина.

Одного дня, перед зимовими святами, ми прийшли в ресторан, аби випити вина та з’їсти чогось смачного, і до нашого столика підійшов менеджер.

– Добрий вечір! Хочу вас запросити на нашу новорічну вечірку. Насправді це має бути сюрприз для Ольги, тому вона ні про що не підозрює. Вона вже давно у нас працює, чудово виконує свої обов’язки, тож ми вирішили підвищити її у посаді.

Це було дуже дивно та приємно. Ми раділи за чужу нам людину, і це прекрасно, я вважаю.

Того вечора у ресторанчику зібралось небагато людей: персонал, та постійні відвідувачі. Ольги ж ще не було. Свято було заплановане на 9 годину. Це був саме той період, коли заклади зачинялись в цій порі перед новим роком.

Оля з’явилась о тій годині, коли їй було сказано бути — о 21:20. Менеджер попросив прийти її, аби прибрати у ресторані за додаткову плату. Звичайно, що роботи жінка не цуралась ніякої, адже їй потрібні були гроші. Коли вона зайшла до зали, то її лице округлилось від здивування. Було близько 30 людей, які дивились на жінку з радісними очима.

Менеджер подарував їй букет, та сказав, що вона просто прекрасна працівниця, і тому вони хочуть її підвищити. Тепер вона стала другим менеджером. Ця робота фізично простіша, ніж офіціантки, до того ж зміна триває вдвічі менше, що дасть змогу проводити більше часу з дітьми, та й зарплата хороша.

Щастю Ольги не було меж. Вона й очікувати не могла, що все складеться саме так, і на цю зустріч прийде так багато людей, які вдячні їй за роботу.

Джерело