На виписку свекор не прийшов, та й дома зустрів нас з донечкою холодно. Максим взяв сторону батька, і також уникав з нами зустрічі. Єдиною підтримкою була свекруха. Вона намагалася напоумити чоловіка, але жодних результатів це не дало. – Я чекав на продовжувача роду, а ця – “подарувала” дівчинку

На виписку свекор не прийшов, та й дома зустрів нас з донечкою холодно. Максим взяв сторону батька, і також уникав з нами зустрічі. Єдиною підтримкою була свекруха. Вона намагалася напоумити чоловіка, але жодних результатів це не дало. – Я чекав на продовжувача роду, а ця – “подарувала” дівчинку.

Після весілля ми не могли собі дозволити придбати чи навіть орендувати квартиру, тому стали жити із батьками чоловіка.

Сім’я Максима була досить великою. Крім нього було ще три дитини – три хлопчики. Максим – третій. Батько завжди пишався синами, але не дуже добре ставився до дочок. Мені було трохи прикро постійно чути від нього, що в сім’ї мають бути мужики. Мені хотілося б стати мамою донечки. Чоловік говорив про те, що в їхньому роді останні кілька поколінь народжуються виключно хлопчики.

На одній із сімейних посиденьок піднялася тема дітей. Нам сказали, що не можна затягувати із цією справою. Батько хотів встигнути порозумітися з онуком, поки що сили і здоров’я дозволяє. На той момент ми були одружені менше року. Я була збентежена, але коментувати ніяк не стала. Батькові ніхто ніколи слова “поперек” не говорив.

Потім у нас із Максимом відбулася розмова. Він прийняв бік батька – хотів сина. І інших варіантів він навіть не розглядав. На що я почала обурюватися, що він робитиме, якщо Боженька подарує нам донечку. Чоловікові було смішно, бо з їхньою спадковістю це було виключено. Якщо буде дівчинка, значить із дружиною щось не так. Мене здивувала слова чоловіка. Як він міг так казати.

Наступного дня мені захотілося поговорити зі свекрухою. Мені була цікава її думка з цього приводу.

Вона поділилася, що теж довго не могла змиритися з цим. Протягом першого цікавого стану переживала сильно. Тільки після другого сина страхи пройшли. І мені теж порадила розслабитись. Інші невістки вже подарували їм онуків. Мені стало спокійніше.

Через шість місяців я зрозуміла, що при надії. Всі були раді: доглядали і допомагали в усьому. Та з кожним днем я почувалася все неспокійніше. Свекор постійно говорив про те, що йому потрібний онук. А ось свекруха по животу визначила, що дівчинка буде. Я намагалася не думати про це.

І ось настав цей день. Все почалось вранці. Максим був на роботі. З речами та транспортуванням до лікарні допомагав свекор. Все минуло легко. Незабаром я почула плач своєї дитини. Акушерка привітала мене із дівчинкою. І тут я відчула, що земля пішла з-під ніг. З очей полилися сльози. Вони були як від радості, такі від розчарування. Я не знала, як до цього віднесеться чоловік і свекор. Вони ж чекали лише хлопчика, спадкоємця.

Надвечір я набралася сміливості, щоб сказати чоловікові. Він був засмучений і збентежений.

Всі інші дні я чекала виписки. Я дуже хвилювалася. Сусідки по палаті намагалися мене хоч якось заспокоїти. Казали, що побачивши онуку, свекор відтає. Я й сама намагалася налаштуватися на позитив. Але всі надії впали, коли свекор не прийшов на виписку. Чоловік лише мигцем глянув на дочку. Зате свекруха та невістка не відходили від малечі.

Вдома нас зустріли холодно. Свекор не став навіть дивитися на онучку. Привітав чоловіка та пішов у свою кімнату. Свекруха якось намагалася згладити ситуацію. Але в неї нічого не виходило. Свекор був непохитний. Від чоловіка також особливої ​​уваги до дочки не було. Від такого стану справ я дуже засмучувалася. Мені було образливо. Дочка була майже копією чоловіка, а він не звертала на неї жодної уваги.

Я все чекала, коли ситуація зміниться, що чоловік та свекор приймуть і полюблять малечу. Але все ставало лише гірше. Дівчинка росла неспокійною. Її постійні плачі дратували Максима та свекра. Ми стали часто сперечатися. Порушувалися теми зради, помилки акушерки… Вони не могли змиритися з тим фактом, що в їхньому роді з’явилася дівчинка. Свекруха намагалася втрутитись, але свекор швидко ставив її на місце.

Щасливому сімейному життю настав кінець через пів року. Чоловік сказав, що я сходила “наліво”. Потім відвіз мене та дочку до моєї мами.

Мама прийняла нас. Жили ми втрьох. Було важко, але мама ніколи нічого поганого на нашу адресу не говорила. Я виховувала доньку, зустріла другого чоловіка. Боженька подарував нам двох синочків. Колишній чоловік жодного разу не згадав про доньку. Спілкувалися лише зі свекрухою, яка цікавилася долею онуки. Вона намагалася виправдати свого сина, але виходило не дуже. Постійно вибачалася за сім’ю. На неї я не злилася. Навіть десь було шкода, що вона живе з таким чоловіком.

Донька дуже схожа на батька. І мені дуже прикро, що він відмовився від неї. Може, колись він зрозуміє свою помилку. Та буде пізно. Та що казати – вже пізно…

Фото ілюстративне


Джерело