Бабуся моя Килина Іванівна жила сама в селі, дідуся не стало ще років 15 тому. Моя мама їздила в Іспанію на заробітки, зустріла там чоловіка і залишилася, вдома буває раз на років три. Мої брат і сестра й дорогу до бабусі забули, коли дізналися, що вона на нас усіх трьох зробила дарчу на будинок у рівних частинах. А навіщо їздити, якщо вони уже мають частину нерухомості?

Я живу не так близько від бабусиного села, як моя старша сестра, але їжджу до бабусі частіше за всіх. Я чомусь з дитинства люблю бабусине село – колиску нашої родини, для мене і моїх дітей відпочинок там – найкраще, що може бути. Навіть мій чоловік Микола полюбив сільське життя, роботу на землі і відпочинок, хоча він вважав себе закоренілим містянином.

За будь якої можливості ми сідали у машину і їхали до бабусі Килі. Допомагали щось по господарству, в городі-садку, прибирали, а потім відпочивали у садковому тьохканні пташок, біля річки чи на затишній бабусиній веранді.

Раніше бабуся тримала велике господарство, навіть корівку, але з роками лишила лише курочок-качок, котика-песика, та садила незмінно кабачками-помідорами грядки.

Коли я приїхала до бабусі місяць тому, вона мені сумно і впевнено сказала:

– Скоро, Оленко, мені до Василя мого. Я це знаю. Прошу побути зі мною в ці години. Я тобі зараз покажу, де у мене все потрібне лежить і гроші.

Останні години бабуся провела у лікарні, куди я її відвезла і весь час була поруч з нею. З собою бабуся взяла лише маленьку в’язану торбинку. У цій торбинці я потім і знайшла 50 тисяч доларів. І це були не ті гроші, які бабуся мені показала вдома.

На прощанні з бабусею Килиною була вся моя родина, приїхав брат, прийшли односельці. А сестра не змогла, у мами теж не вийшло.

І тепер я не знаю, що робити з такою сумою, чи чесно буде залишити її собі? З одного боку – так, адже я піклувалася про бабусю найбільше. І мені вони дуже не зайві з багатьох причин. І квартира у нас в іпотеці, і діти студенти, їм постійно допомагаємо, і мрія у мене багато років є – свій салон краси у нашому місті відкрити, і відпочити б хоча б раз у житті кудись злітати родиною, у мами побувати.

З іншого боку – я думаю, що це гроші, які переказувала бабусі мама (бо де б вона ще таку суму могла взяти, я не знаю). Можливо, мама надсилала бабусі гроші на лікування, а бабуся їх не використовувала. Тоді, виходить, я повинна повернути гроші мамі? А раптом це все ж таки не від неї?

Микола говорить, що не дарма бабуся саме мене попросила побути з нею в останні дні і години, значить, вважала за правильне, що гроші дістануться мені і я їх можу з чистим сумління витратити на свої чи родинні потреби. Але чому тоді вона мені їх просто не віддала, не розповіла про ці збереження?

У мене стільки запитань, а відповідей немає. Минуло вже трохи більше місяця, через пів року почнуться розбірки за спадщину. І я, слухаючи свій внутрішній голос, відчуваю, що найкраще буде використати ці гроші, викупивши у сестри і брата їхні частки бабусиного будинку.

Адже це ще одна моя мрія – мати там другий дім, дачу, а на старість, можливо, і переїхати туди з чоловіком.

А сестрі і брату навряд чи потрібен будинок у селі, вони самі сто разів це говорили.

То, можливо, бабуся і дає мені цей шанс, може, вона й хотіла цього – зробити мене повноцінною власницею і єдиною господинею у родинній оселі, адже вона знала, що я по-справжньому її люблю? Як вчинити?

Автор – Олена М.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.

Джерело