Нещодавно вирішила зайти до своєї сестри в гості. Піднімаюся значить по сходах, а у сусідів двері нарозхрист, ну, думаю, зайду. А що там діти кричали, я подумала-одні, залишив хто їх вдома без нагляду. Заходжу в цю квартиру, з порога колгосп якийсь «сорок років без врожаю», не розумію, де вони беруть ці шпалери, видно ж, що поrані. Ну це ще що, ви б їх стелі бачили, на цих натяжних стелях постійно пил збирається, і не протреш ще їх, одні роз води. У залі були діти, вони билися за іграшку, а найголовніше: знаєте, в чому вони були? У шкарпетках і на килимі, мати їх до загартування не привчає навіть.

Сама мати на кухні, вариво якесь готує, аж в коридорі цей сморід стоїть. Кричить з кухні дітям: — Сьома, віддай іграшку Васі, він молодший. Ось що за виховання? Вона їх з дитинства проти один одного налаштовує. Вони ж брати, дружити повинні. Я вирішила піти на кухню, до цієї псевдо-матусі. Вона стояла в халатику, і готувала якийсь обід з незрозумілих овочів. Вона мені запропонувала присісти, ну я не відмовилася.

Вона мені стала розповідати про те, що вона готує суп пюре. Але вибачте мене, від побаченого по дорозі на кухню і на самій кухні ось це вариво — я не змогла промовчати. — Ти взагалі бачиш, що ти готуєш? Що за вариво? Від тебе чоловік з такими темпами скоро піде, ти взагалі на них так поправилася, хоч би за собою стежила. Сходи брови хоч пощипай. А як ти дітей виховаєш? Огидно! Вони у тебе конкурентами ростуть, а повинні бути дружні в цьому віці. І знаєте, після того, як я їй все це сказала, вона мене з дому виставила, так ще й брудних слів мені в дорогу сказала. Не розумію людей: хотіла ж доnомогти, зайшла до неї по-доброму, а вона мені так. Невдячні нині люди.

Джерело