Мені 22 роки, навчаюсь в Києві, батьки живуть за 200 кілометрів. Тут познайомився із дівчиною, разом уже рік.

Я двічі-тричі на місяць їжджу додому до батьків, Оля завжди з розумінням до цього ставилася, але цього разу попросила взяти її з собою. Я намагався натякнути, що нам ще рано знайомитися з батьками, але вона наполягає, мотивуючи це тим, що я знайомий з її мамою та бабусею.

Але ж це зовсім інше! Вони самі захотіли побачити, з ким зустрічається їхня дочка, щоб бути за неї спокійними. А у нас містечко маленьке, багато знайомих можна зустріти, як я поясню, що привіз дівчину, з якою поки що не збираюся одружитися?

Оля перестала відповідати на дзвінки, і я вирішив порадитися зі своєю мамою, як мені вчинити. Вона відповіла, що не горить бажанням бачити чужу людину, вони з батьком хочуть посидіти зі мною, як за старих добрих часів, поговорити, обговорити різні сімейні питання. А Оля нам тільки заважати буде, тим більше, що у нас двокімнатна квартира, так що окремої кімнати їй надати не вийде, а мені не зручно перед батьками йти з нею в мою.

Я поїхав до неї додому, щоб побачитись і поговорити, двері відчинила її мама, зустріла мене холодно. Коли я запитав, де Оля, вона відповіла, що її немає вдома, але якби й була, то не захотіла б говорити зі мною. Я зрозумів, що її мама все знає і підтримує дочку, а коли я вже був у дверях, вона сказала: “Ти що, соромишся мою дочку показати своїй мамі?”. Я намагався пояснити, але вона не захотіла мене слухати і, зачиняючи двері, тільки сказала: “Мені все одно, розбирайтеся самі”.

Ну чому вони мене не розуміють, як вирішити все мирно, щоб нікого не засмутити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Джерело