З чоловіком Світлана жила дуже щасливо. Я живу з ними по сусідству і ніколи не бачила, щоб пара мала суперечки. Ігор та Світлана були ідеальною парою.

Вони мають троє маленьких дітей. Ігор цілий день на роботі. Світлана все по господарству. Живуть вони з його матір’ю, бабою Люсею. Діти завжди чистенькі, охайні.

На столі завжди повно усіляких смаколиків. а які вона пироги пече. Світлана вся така розумниця. Завжди з усіма привітається, така вся пряма світиться щастям.

Але, щастя її було довгим. Ігор потрапив у біду. Його лікували два роки. За цей час Світлана продала квартиру в місті, вона сама міська, вийшла за нашого селянина, і лишилося жити з села.

Продала машину, влізла у борги. Але всі її зусилля врятувати чоловіка були марні. Ігоря не стало. Так хотілося допомогти їй чимось. Підтримати її якось. Але щоб прийти до тями Свєті потрібен час.

Тільки ось часу вона не мала. Без грошей і в боргах, вона мала якось підготувати дітей до школи. Вона вирішила вийти на роботу, щоб хоч якось розвіятися, і допомогти сім’ї.

Але тільки баба Люся відмовилася сидіти з онуками. Сил не вистачає. Адже їй лише 66 років. Можна сказати ще молода. Загалом я залишила дітей собі. Весь день із ними, то книжку почитаємо, то в ігри пограємо. Слухняні, такі добрі янголята.

Потім баба Люся вирішила виселити невістку з дому. Говорити діти щодня синочка нагадують, аж сили немає. Стільки грошей на них йде вся пенсія, а мені ще лікуватися треба, собі пожити. У тиші та спокої.

Хоча діти додому лише увечері приходять. Вже ситі та вмиті. Адже у баби Люсі на руках виросли. А вона час вам своєю дорогою йти. Шукайте собі житло та купуйте окремо будинок, а на що, якщо вона й так у боргах.

Адже це її сина вона намагалася врятувати. Але баба Люся була невгамовна. Діти зі Світлою були прописані у квартирі, а шлюб із Ігорем не зареєстровано. Тому Світлана за втратою годувальника, пенсію не отримує. І на будинок свекрухи не може претендувати.

Що робити, не залишати ж сусідку на вулиці. І до дітей я так звикла. Запросила до себе пожити, ну думаю мої діти в місті живуть, а тут хоч не однієї. А вона не їсть, не п’є, ночами не спить.

Усі за свої борги переживає. Вирішила я їй допомогти. Є в мене ділянка землі, недавно брата двоюрідного не стало, ось у спадок і дісталося. Заплатили її кредит, а за решту довелося корову здати.

Звичайно дітям потрібне молоко, але ми що-небудь придумаємо. Он у мене телиця, через рік на корівку перетворитися. Головне – без боргів. Так звикла я до Світлани, наче рідна дочка, якої в мене не було.

Через три роки мій лінивий синочок надумав додому повертатися. Двічі був розлучений. Все через те, що любив випити. Де він собі цих друзів знаходив і таких самих дружин. Приїхав як грім серед ясного неба, каже розлучення. Ось синочка в тебе залишу, бо дружина нас покинула і поїхала. Сварила його я і плакала. Але чесно він змінився на краще.

Закодувався, до сина раз на тиждень приїжджав. Грошима допомагав, забезпечував усім необхідним. А за півроку вони зі Світланкою вирішили одружитися. Ось тепер мій син у добрих руках.

Начебто все налагодилося, стала баба Люся до нас до хати заходити. Мовляв, пускайте онуків до мене. Мені мовляв старою і не потужною, по хаті допомогти нема кому. Мовляв, великі діти вже можуть і город полити, і травку пощипати.

Хоча жодного разу їх не привітала ні з днем ​​народження, ні з новим роком. І ось зі Світланкою думаємо як правильно, пускати до баби Люсі на допомогу чи ні. Все ж таки рідна бабуся.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело