Оля відвідувала доньку практично щодня, незважаючи на те, що вона жила на протилежному кінці міста. Тепер її думки були повністю зосереджені на онуці Вані. -Мамо, куди ти йдеш вночі, ночуй у нас удома — сказала їй дочка. Дочка з чоловіком сиділи на дивані, а Оля спала на розкладачку поруч із ліжечком онука. Ваня простягав до бабусі руки, тихенько дрімав.

Вона читала йому книжку, простягала руку, малюк притискався до неї і потихеньку засинав. На той час йому було три роки. Вони навіть залишали його з нею на кілька днів, коли він був немовлям.

Доньці та зятю треба було їхати до свекрухи, щоб вирішити питання зі спадщиною. Оля відразу кuнула погляд на список, залишений дочкою, і помчала з кухні до дитини. Візок вона тягла сходами вгору і вниз. Їй здалося, що немовля Ваня анітрохи не стурбоване відсутністю матері.

Коли змучена дочка вечорами хитала його в колисці, сподіваючись хоч трохи подрімати, він вибухав тонким, а потім все гучнішим плачем. Серце Олі розривалося від співчуття до немовляти, яке сумує за мамою. А може, вона все вигадала. Адже з такою маленькою дитиною нічого не зрозумієш. З появою малюка бабуся забула про своє особисте життя.

У неї був друг-залицяльник, якого дратувало, що Оля тепер тільки й говорить про те, як її онук кричить, їсть і ходить у туалет. Якось висловив їй «Тобі вже не до мене». Оля знехотя погодилася і запропонувала йому відвідати її, але він скривджено зам’явся. І так Оля поступово, але остаточно зіпсувала свої стосунки з коханою людиною.

Котрий навіть коли дзвонив їй, та з шепотом говорила, щоби не заважати онукові. А який чоловік винесе байдужість до себе. Він скоро перестав навіть дзвонити. А чи окупитися Олі її відданість?

Джерело