Тамара Семенівна запитала дочку: – Валю, чи зможемо ми цього місяця виділити тисяч 5-7 для Олі? Там у Микити знову на роботі щось сталося, зарплату затримали, а їй годувати дітей.

Валентині 27 років, вона ще незаміжня і живе разом з мамою. Мама офіційно на пенсії, але працює, здебільшого для того, щоб мати можливість допомогти своїй старшій дочці Олі.

– Мамо, – відповідає Валентина, – виділимо ми їм 5 тисяч, звичайно, не залишиш же дітей, але в те, що Микиті затримали зарплату я вже давно не вірю.

Тамара Семенівна теж вірила насилу, але що вдієш, дочка є дочка, а онуки є онуки. 8 років тому, коли Оля виходила заміж, здається, раділа цій обставині лише вона.

Микита одружуватися не поспішав і повів наречену до РАЦСу вже на 4-му місяці: обставини змусили, а рідні нареченої чудово усвідомлювали, що чоловік, який не готовий і не прагнув сімейного життя, навряд чи буде добрим чоловіком і батьком, годувальником родини.

– Олечко, – пробувала переконувати Тамара Семенівна тоді старшу дочку, – ну навіщо ти це зробила? Ви зустрічалися ні хитко, ні валко два роки, пропозицію він не робив, виходить, що ти його насильно під вінець ведеш? Та й що це за чоловік? З роботою у нього постійні складності, житла свого немає, як ти збираєшся виховувати дитину і де?

– Мамо, я його люблю, – відповіла Ольга, – народиться дитина і Микита зміниться, ось побачиш.

Перший час у Ольги з чоловіком все було і справді тихо, а може, Валя просто багато чого не знала, бо ще була напівдитиною.

Оля з чоловіком винайняли однокімнатну квартиру, Микита кудись пішов працювати, потім син у них і на кілька років у сім’ї все вгамувалося, хоча грошей їм не вистачало постійно і по суті онука одягала Тамара Семенівна. А потім у Микити не стало мами і він із дружиною перейшов жити до її однокімнатної квартирки.

– Я знаю, що робити, – повідомила Оля, коли її старшому синові виповнилося 7 років, – народимо другого, продамо однушку, додамо гроші за дитину, трохи візьмемо кредит і купимо двокімнатну.

Як вважає Валентина, старша сестра задумала вирішити проблеми звичним способом: народжу дитину. Те, що їхня родина не стоїть на ногах самостійно, раз по раз займаючи гроші у мами, нікого не хвилювало.

Чому Микита погодився на це? Адже продаючи свою спадкову квартиру, він набував спільної власності з дружиною і вже двома дітьми? Відповідь проста. За час свого чергового безробітного періоду чоловік заборгував знайомому велику суму грошей.

– Віддамо з продажу, – сказав він Олі, – якщо на двокімнатну не вистачить, візьмемо іпотеку.

– Дочко, – говорила Тамара Семенівна, – іпотеку з чого платитимеш? Ти в декреті, чоловік твій ненадійний чоловік, а дітей двоє вони хочуть.

Ольга від мами тоді просто відмахнулася, зробила по своєму і три роки раз на місяць лунали її дзвінки: дайте грошей у борг, ми за квартиру заплатили, нема нічого, у чоловіка складності.

– Вже й здоров’я не те, – говорить Тамара Семенівна, – по-хорошому сидіти треба на пенсії, але як на неї жити? То хоч допомагаю Олі сама, а вдома осяду – і що? Валя утримувати сестру не мусить, їй своє життя треба влаштовувати.

Абияк подолали другий декрет, Оля вийшла на роботу, так тут нова халепа: Микита став безперервно розповідати казки, що зарплату зменшили, що затримали.

– Працює більше, залишається на понаднормові, та ще у вихідні ходить, – нила Ольга, – а грошей майже не приносить. Що це таке?

– Олечко, – застерігала дочку мама, – може чоловік твій грати почав? Сама ж знаєш, він легковажний, сподівається розбагатіти, здобути легкі гроші?

Але причина була в іншому, як дізналася Валентина.

Валентина перша виявила причину затримок його зарплати. Яскрава така блондинка. Сестрі вона, звичайно, нічого не сказала, Олі незабаром чоловік сам зізнався, та ще й натякнув, мовляв, не влаштовує – можу піти.

Тамара Семенівна хапалася за комірець, Ольга волала білугою, а потім притихла.

– Я дитинку чекаю, – зізналася Ольга приблизно через місяць, – чому здоровий глузд втратила? Народжу третього, нікуди чоловік не дінеться! Микита думав, що я приймаю засоби, а я їх покинула.

-Ну зовсім того, – гарячиться Валентина, – ну куди народжувати і кому? Микиті і перша дитина потрібна не була особливо, а вона третю? І що? Піде він байдужо, тільки сестриця на нас з мамою вже трьох дітей посадить.

– Я цієї дитини не хочу, – очікувано заявив Микита, – ти вирішила сама, сама і виховуй. Іпотека виплачена, так, у мене в цій квартирі одна чверть, можна, звичайно, по суду довести, що сюди вкладені гроші від продажу моєї спадщини, але я не буду. Аліменти платитиму з мінімалки, вважай, що я їх тобі житлоплощею виплатив.

– Він пішов, – кадалася мамі в коліна Оля, – залишити жінку з трьома дітьми! Ну, майже з трьома. Як ми житимемо? Мамочко, може ти посидиш з дитинкою, а я буду працювати?

– Він мекаюче створіння, – не витримала Тамара Семенівна, – а ти зовсім того. Ти звикла вирішувати свої проблеми народженням дитини? Але не спрацьовує цей метод. Мені дуже шкода онуків, але годі! Народиш – сиди сама, на мене не розраховувай, досить!

Не спілкувалася Ольга з мамою і сестрою тижнів зо два, а потім прийшла, попросила вибаченні і допомоги.

Куди подітися? Допомагають. Сама Валя вважає для себе неприйнятним спосіб життя сестри, не розуміє, як можна ось так, гароджувати дитинку, щоб спонукати чоловіка одружитися, народити заради виплат або щоб не дати чоловікові піти з сім’ї.

А ви як думаєте? Те, що стратегія не працює, – зрозуміло, але чи має моральне право чоловік сказати: «Я цю дитину не хотів, тому й відповідальності за неї не несу»?

Ну а Валі з мамою поки що лишається утримувати Ольгу і племінників.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело