Світлана не могла повірити в те що відбувається. Її чоловік, її Ігорчик, з яким вони прожили десять років, зібрав речі і пішов до іншої жінки…

Жодних пояснень.

-За рештою речей зайду пізніше, – все, що й сказав Ігор на прощання.

-А тато куди? – з кімнати з’явився син Миколка. – Навіщо йому сумка? І чому нас не бере із собою?

-Бувай, Микольцю. Подзвоню якось тобі, – Ігор пройшов повз сина і зачинив за собою двері.

-Мамо, що відбувається?

Світлана не знала, що й відповісти.

Який він стає дорослий. Все розуміє. Як йому пояснити, чому пішов батько? Аби не вирішив, що недостатньо хороший син для такого батька. Вона все ж наважилася.

-Батьку треба поїхати. Надовго. Але ми тут ні до чого. Так вийшло. А ходімо в гості до бабусі? Вона зрадіє, пиріжків твоїх улюблених напече. Можемо з ночівлею залишитися.

Син погодився з небажанням. Щось трапилося між мамою і татом. І це щось надто швидко змінює їхнє життя. Здається, не на краще.

-Нічого, Світланко, проживемо. Я допоможу, чим зможу.

Мати намагалася втішити, але Світлана її майже не чула.

У голові була одна думка: за що чоловік так з нею?

-Бабусю, – на кухню, де вони сиділи, забіг Миколка.

-Там у туалеті прямо зі стелі тече! Навіть на підлозі вода!

Обидві жінки підскочили і помчали дивитись, що сталося.

-Знову сусід, – бабуся похитала головою і схопилася за ганчірку.

Світлана рішучим кроком піднялася поверхом вище.

Після вчинку Ігоря на зміну розгубленості прийшла злість.

Вона віддала чоловікові свої найкращі роки, а він отак з нею. Пішов до іншої. Навіть не вважав за потрібне виправдовуватися і вибачатися.

Сусіди заливають? Ну, вона їм зараз покаже!

Світлана натиснула на кнопку дзвінка і не відпускала, доки не відкрили.

На порозі стояла дівчинка років семи. Біля неї стояла інша, зовсім мала.

-Покличте дорослих! – не вітаючись, сказала Світлана.

-А тата немає, – дівчата з цікавістю розглядали незнайомку.

-А хто є?

-Тільки ми. Ви хто? – та, що старша, спитала насторожено.

-Тато сказав, нікому без нього не відкривати, – малеча смикнула старшу за поділ перебрудненої в борошні сукні.

-Від вас вода іде, – злість несподівано відступила. – Я зайду? – ствердно запитала гостя і швидко попрямувала у бік ванної кімнати.

-Ой! – долинуло їй услід.

-Ми ж воду не закрили! – старша кинулася слідом, але Світлана вже перекрила кран.

Ванна була повна води. У ній плавали чоловічі сорочки.

-Даринко, ми забули! Що тепер буде! – та, що трохи менше, дивилася на незнайому жінку і з надією на Даринку.

-Ми зараз все приберемо, – старша почала збирати воду рушником, що трапився під руку.

Маля одразу до неї приєдналася.

-Потрібно відерце і шуфелька, – скомандувала Світлана.

Води було багато. Поки прибирали, з кухні запахло горілим.

-Пиріг! – закричала Даринка і побігла на кухню.

Світлана пішла за дівчинкою і побачила, що вона плаче біля сковорідки з пирогом.

-Звісно, ​​сумно, що він зіпсувався. Але це зовсім не привід для сліз, – втішала вона малу.

-Ви не знаєте, – плакала Даринка. – У тата сьогодні день народження, ми з Юлею хотіли зробити йому приємне… Пиріг… Сорочки випрати…

-Так, ви з Юлею до кінця приберіть у ванній, а я поки займуся пирогом. У вас є ще яйця і борошно?

Вона зателефонувала матері з Миколкою, сказала, що затримається.

Через годину все було готове. На столі стояв гарний пиріг. Ванна кімната сяяла чистотою.

-Дякую вам, – серйозно і по-дорослому, сказала Даринка.

-Ми вас затопили? Тепер ремонт робити доведеться?

-Подивимося. Краще скажи, чому сорочки у ванній вирішили випрати?

-У нас пральна машина зламалася, – Юля втрутилася в розмову.

-Тьотю, а смачний пиріг вийшов?

-Сподіваюсь що так…

Світлана попрощалася з новими знайомими і повернулася додому.

-Не збагну, що за батько такий, за дітьми не стежить… – обурено казала вона матері за вечерею.

-А коли йому стежити? Як дружини не стало, крутиться чоловік.

-То він один дівчаток виховує? – Світлана одразу перейнялася повагою до батька-одинака.

А ввечері їй випала можливість познайомитися з сусідом особисто.

Чоловік подзвонив до них у двері. У руках – гарний букет.

-Доброго дня. Я Сергій. Ви тут дочкам моїм допомогли, хочу подякувати, – він незграбно простягнув квіти Світлані.

Сильні руки, добрі сумні очі.

-Скільки скажіть за ремонт, я все відшкодую. І пиріг дуже смачний, дякую.

Він повернувся, щоб піти, а потім раптом спитав:

-Може, сходимо десь у неділю з дітьми? Чи ви не можете?

Світлана подумала трохи і відповіла:

-Чому б і ні?..

…Через пів року Світлана з Сергієм зіграли весілля.

Джерело