– Тамара, завтра мама приїде. Приходь з роботи раніше. Я смачну вечерю приготую, – сказав Сергій дружині після вечері.

Сергій і раніше готував. Намагався щоразу внести у блюдо свою родзинку. І Тамара із задоволенням смакувала все, що чоловік приготує.

Тільки зустрічі зі свекрухою їй ніякого задоволення не приносили.

Обидві недолюблювали одне одного.

Тамара вважала, що Людмила Ігорівна скрізь суєть свій ніс. Синочка до неї ревнує.

Людмила Ігорівна зайняла свою позицію. Невістка надто зайнята собою. Сім’ї уваги майже не приділяє. Думає лише про себе та роботу.

Частково це було правдою. Молода жінка любила виглядати добре. Стежила за собою. Ходила салонами краси і модними бутіками в пошуках чергового вбрання.

Робота займала частину часу, що залишилася.

Головний бухгалтер у великій компанії це вам не жарти. Зі звітами іноді і вдома засиджувалася допізна.

Було одне, що об’єднувало дві сторони: Андрійко.

Бабуся у онуці душі не чула. Тамара теж любила сина.

Але основні турботи про хлопчика лежали на плечах батька.

Сергій був неконфліктною людиною. Великих амбіцій не мав, ілюзій щодо просування кар’єрними сходами не будував. Та й яке просування може бути у простого викладача історії?

Він любив свій предмет та учнів. Повернувшись додому, займався сином. А ще готував. У цьому йому рівних не було.

– У тобі пропадає великий кухар, – зауважила якось Тамара, пробуючи черговий кулінарний шедевр.

Чоловік засміявся.

– Ото набридне викладати, піду в ресторан працювати. Як думаєш, візьмуть?

– Ще й як, – усміхнулася дружина.

Але одна справа вечеря у вузькому сімейному колі. І зовсім інше, коли у гості очікується свекруха.

Знову лізтиме зі своїми настановами. Як правильно виховувати сина? Як важливо приділяти час близьким і менше витрачати його на роботу.

Доведеться знову їй нагадати, хто головний годувальник у родині. І що з Андрійком все добре. Нормальний хлопчик росте.

Тамара не дуже поспішала додому, сподіваючись, що всі повечеряють без неї. Але Людмила Ігорівна теж затрималася, що було на неї зовсім не схоже.

Вони сіли за стіл, коли нарешті з’явилася мама Сергія.

– Перепрошую за запізнення, – сказала вона, приєднуючись до інших.

Подружжя переглянулося: свекруха була сама на себе не схожа.

Замість причіпок і зауважень лагідно посміхнулася всім і взялася за вечерю.

– Такі затори на дорогах, – зауважила вона.

– А хіба ти не на метро? – здивувався Сергій.

– Мене підвіз один знайомий. Водить чудово, але з цими заторами особливо не розженешся.

– А я знаю його? – Не відставав син.

Запитань виникло ще більше.

– Ні, не знаєш. Ми з Євгеном познайомились у школі танців.

– Якій школі? – Сергій не договорив.

– Не хотіла вам казати. Думала, спробую. Не сподобається – кину. Але мені так подобається! Все життя мріяла навчитися танцювати танго. І ось моя мрія збулася. А Євген – мій партнер.

– Ну, мамо, ти даєш, – тільки й зміг вимовити сина.

– Ви дивуєте нас, – підхопила Тамара.

– Приємно, що у вашому житті виникло нове захоплення.

– Дякую Тамаро. Я й сама рада. Андрійко, приїдеш у неділю до мене на заняття? Хочу, щоби подивився, чому я навчилася.

– Звісно, ​​бабусю, – відповів онук, не відриваючись від телефону.

“Ну ось” подумала Тамара. Зараз та обов’язково зробить йому зауваження, як недобре сидіти за столом із мобільником у руках.

Але нічого подібного не сталося.

Людмила Ігорівна відклала вилку та попросила чаю.

– Тамарочка, давай я тобі допоможу, – запропонувала Тамарі, що заметушилася навколо чайника.

Та здивовано заплескала очима: так свекруха її жодного разу не називала.

Після вечері Людмила Ігорівна не стала розсиджуватися.

– Не ображайтеся, але мені час. Все було дуже смачно. І не треба мене проводжати. Євген просив зателефонувати, як звільнюсь. Додому мене відвезе. Може, ще прогуляємось із ним перед сном.

Вона бешкетно посміхнулася, блиснула помолоділими очима.

А Тамара раптом зрозуміла – вперше свекруха її не дратує. Навіть симпатію викликає.

– Ви заходьте частіше, – сказала на прощання.

І сказано це було від щирого серця.

Джерело