Розкажу вам романтичну історію мого знайомства із майбутнім чоловіком. Сиділа я якось у кафе, пила каву та працювала. Варто зазначити, що я там часто бувала. Заклад дуже комфортний та затишний. Працюю редактором. Робота у мене здебільшого дистанційна, постійно сидіти вдома нудно, тому я вибираюсь у кафешку.

Раптом переді мною сів хлопець. Він одразу привернув мою увагу, я відірвалася від роботи. Хлопець мав просто неймовірно харизматичну зовнішність. Він був схожий на героя з фільму про вікінгів. Весь із себе такий брутальний. Шкіра в нього була біла, зелені очі, темне волосся, борода, шрам на брові. У мене буквально руки засвербіли намалювати його. Я взагалі за освітою художник ілюстратор, але сталося так,

що працюю зовсім в іншій галузі. Хлопець був поглинений своїм телефоном, тож не помічав моїх страждань та уважного погляду. «Буду шкодувати, якщо не намалюю. Такі обличчя зустрічаються не часто, до того ж сидить дуже зручно і не рухається» — подумала я.

Тільки в мене з собою не було ні олівця, ні скечбука. Погляд зачепився за вивіску канцелярської крамниці навпроти, я покликала офіціанта, повідомила, що залишу тут сумку та ноутбук, збігаю до магазину. Вже за кілька хвилин у мене був аркуш паперу та олівець.

Я швидко зробила досить вдалий ескіз хлопця. Зазвичай я не віддаю своїх малюнків, але тут мене чорт, а може доля, смикнула підійти до хлопця. Я просто з усмішкою простягла йому аркуш. Він підвів на мене погляд, і в мене завмерло серц е. -Дякую, я помітив, що ви мене малюєте, але не рухався, щоб не заважати.

Чи не хочете кави? Я наполягаю. У мене тільки від його голосу мурашки по шкірі поповзли. -Ну гаразд, добре, якщо наполягаєте… Я підсіла до нього, ми розговорилися, а потім і номерами обмінялися. Так, саме власного вікінга мені не вистачало у житті; рада, що цю прогалину заповнено.

Джерело