У нас у сім’ї було дві дочки — я та Марина. Але найбільше любили Марину і навіть не приховували цього. Все почалося змалку. Мариночка була улюбленицею, їй діставалося все найкраще, а я лише отримувала якісь подачки. До того ж Марина зовні була дуже схожа на батьків — така красуня.

А я була схожа на татового брата, він обличчям не дуже вийшов. Тож страхолюдиною мене навіть батьки називали. Після школи батьки куnили Марині квартиру в місті, почали робити ремонт. А мене відправили жити до бабусі у її трійку.

Бабуся тоді сильно хворіла, мені доводилося після навчання одразу бігти додому, щоб доглядати хвору людину. Квартиру, бабуся одразу сказала, заповідатиме батькам. Я не раз просила у батьків доnомоги, мені було важко самій справляти зі старою людиною, але вони казали, що зайняті облаштуванням житла для Мариночки.

Перед тим, як покинути цей світ, бабуся сказала, що приберегла для мене величезну суму грошей. Вона сказала, щоб я не говорила батькам про гроші, а тихо забрала їх собі. Після похорону батьки почали шукати ті самі гроші, вони перевернули всю квартиру, але нічого не знайшли.

Я ж у цей час уже куnила собі свою двійку, почала там ремонт, але nродовжувала жити у квартирі бабусі. Через два місяці прийшли батьки та сказали, що збираються здавати квартиру в оренду, бо Мариночці потрібні гроші, вона збирається народ жувати. Я спитала, а куди мені тепер подітися. Вони відповіли, що я доросла людина і сама маю влаштовувати своє життя.

І я влаштувала. На той час ремонт у моїй квартирі був готовий, я переїхала. У мене навіть з’явився хлопець, стосунkи були серйозними. А батьки як довідалися, що я куnила собі квартиру, то обізвали злодійкою. Я втомилася все життя вислуховувати одні образи від них, тому послала їх куди подалі і перестала спілкуватися.

КІНЕЦЬ.