З моєю дружиною Асею ми познайомилися ще на першому курсі універа, і хоч тоді ми не зазнали якихось сильних почуттів один до одного, але стали відмінними друзями.

Згодом Ася стала помічати, що зі мною вона почувається комфортно,

та й я, сам не помітив, як сильно прив’язався до неї, і лише на останньому курсі універа ми зізналися один одному у своїх щирих почуттях і почали зустрічатися. Мої батьки вже знали Асю, адже коли я хворів, вона приносила мені лекції, щоб я не відставав від інших.

Ну, а після універа, я зробив Асі пропозицію, від якої вона, звичайно, не відмовилася. А лише через рік після пропозиції у нас уже з’явилася донька, яка, на жаль, стала останньою нашою дитиною.

Я не розумію, чому, але згодом, дружина стала все сильніше від мене віддалятися, і я щиро не розумію, що до цього привело, адже жили ми разом добре, я багато уваги приділяв їй, і нам начебто всього вистачало. Але серцю не накажеш… Одного дня, прийшовши з роботи додому, я помітив, що Асі немає вдома, а дитина спить у ліжечку.

Поруч із ліжком дочки я знайшов записку, де Ася пояснювала, що вона втомилася від усього і всіх і їде. І ось так, за дуже короткий проміжок часу я став батьком-одинаком.

КІНЕЦЬ.