Сашко лежав поруч зі сплячою молодою дружиною і згадував своє вчорашнє весілля. А точніше – згадував той епізод, коли в момент одруження співробітниця ЗАГСу виголосила знакові слова: “…відтепер ви є чоловіком та дружиною…”

Сашко аж застиг від тих слів, а вже вчора на нього взагалі найшла туга. А в голові миттєво народилася думка:

-Все… Прощавай свобода… Прощавайте друзі, рибалка, веселі походи на футбол…

Потім, звісно, ​​вже під час самого весілля, туга відпустила. А ніч після весілля взагалі минула чудово.

Але вранці, чомусь, на душі знову стало сумно.

-Сашко, ти прокинувся? – сонно пролепетала Таня, уткнувшись носом у його плече.

-Давно… – відповів Сашко. – А ти?

-А я ще поспала б… – солодко простягла дружина.

-То спи. Рано ж іще.

-Як це спи? А раптом родичі прийдуть? Другий день весілля у нас. Треба накривати стіл.

-Який стіл? – спокійно сказав Сашко. – Ніхто до нас сьогодні не прийде. Ми ж домовилися і з твоїми, і з моїми родичами, що гуляємо тільки один день. І вони, здається, залишилися дуже задоволеними, що ми з тобою так вирішили.

-Ну, родичі, може, й не прийдуть, – хитро сказала Тетяна. – А от друзі твої точно будуть.

-І друзів теж не буде, – сумно сказав Сашко. – Я їх попередив, що у нас із тобою буде скромне весілля.

-Як би не так, – хихикнула раптом Таня. – Я, потай від тебе, запросила їх до нас сьогодні, на першу дня.

-Як це? – дуже здивувався Сашко. – Навіщо?

-Потім. Вони тебе люблять. Я бачу, які у вас стосунки. До речі, друзі в тебе насправді класні.

-Ти що, Таню, жартуєш чи що? – Сашко сів і розгублено дивився на молоду дружину. – Ти хіба мене до них не ревнуєш?

-Я? – засміялася весело Таня. – А навіщо мені їх ревнувати? Вони що, дівчата, чи що? Я сподіваюся, ти після нашого весілля не перестанеш із ними на рибалку ходити?

-Щоо?! – Сашко відмовлявся вірити почутому. – Таня, мені це снитися, чи як?

-Не сниться, – ще веселіше засміялася дружина. – І про свій футбол теж можеш не переживати. Ваші походи на стадіон я припиняти не маю наміру. Тільки мені незрозуміло, Сашко, а чому друзі у тебе всі неодружені? Всі до одного.

-Так ми ж з ними однолітки, – знизав плечима Сашко. – Однокласники ми. Так що я перший одружився.

-Довго ж ви протрималися. Але тепер ми з тобою зобов’язані їх усіх одружити.

-Ми з тобою? – здивувався Сашко. – Навіщо?

-Щоб потім дружити сім’ями. Адже їм тепер незручно приходитиме до нас у гості, бо вони думатимуть, що можуть перешкодити твоєму сімейному життю. І отже, потрібно, щоб вони теж дедалі швидше побралися. Згоден?

-Напевно… – знизав плечима Сашко.

-Я так і думала, що ти погодишся, – радісно кивнула Таня. – І тому попереджаю, що я сьогодні, теж на першу дня, запросила до нас моїх знайомих дівчаток. Чотирьох. Кожен твій друг по моїй подрузі.

-Так? – Сашко смішно закліпав очима. – Ти запросила тих самих, які вчора у нас на весіллі були?

-Ні, Сашко, вчора на весіллі всі мої подруги були заміжні. Хіба ти не помітив, що вони були не одні? А сьогодні до нас прийдуть зовсім інші. Отже, у нас сьогодні буде ніби другий день весілля, але насправді буде день знайомств.

-А вони, ці дівчатка, із себе гарні? – запитав обережно Сашко.

-Ее! – помахала йому пальцем Таня. – У мене всі подруги красуні. Тож дивися, сам губу на них не розкатай. І давай домовимося, Сашко, ти тепер одружений, і тому всі дівчата довкола – вже не твої. Домовились?

-Звичайно, – кивнув Сашко, відводячи очі.

-Чогось ти невпевнено відповів. – Таня знову зробила очі хитрими. – Але ж я молода дружина, і тому маю тобі повірити.

-А якби ти була не молода, ти що, не повірила б? – здивовано запитав Сашко.

-Не знаю. Адже все в сім’ї залежить від чоловіка? Так Сашко?

-Що все? – не зрозумів той.

-Все. А особливо – довіра дружини.

Таня підвелася з ліжка і солодко потяглася.

А в його голові тут же народилася горда думка:

-Яка ж все-таки дружина в мене гарна… А це, між іншим, перший день сімейного життя…

КІНЕЦЬ.