Загалом, відпочили ми з моїми двома шибениками у моєї бабусі 2 місяці, а після повернення додому на нас чекав сюрприз. До нас оселилася Саша, дочка моєї золовки. — Ну, у Лідії (сестри чоловіка) з’явився залицяльник, вона попросила дати притулок дитиніу, поки її хлопець живе у неї. Не жити ж їм утрьох в однушці.

Цій дитині, на хвилиночку, 18 років. Хоч вона і доброзичлива дівчинка, але її мереживна спідня білизна на сушарці у ванній, знаєте, трохи напружує. До того ж, Саша – справжній підліток. З лінню вона знаходиться в найближчих відносинах. Якщо їй не скажеш, вона весь день з місця не встане, а якщо натякнеш, і прибере за собою, і картоплі начистить, і з дітьми посидить. Із нею легко. Вона проста і відкрита дівчина, але все ж таки дівчина – доросла людина, з якою потрібно якось комунікувати.

Сашка нарօдилася, коли її мамі було лише 17. Як часто буває в таких випадках, батько дитини втік у невідомому напрямку. Про нього нічого наразі не відомо. Коли Сашко була зовсім крихіткою, Лідії допомагали усі – сусідки, подружки, родичі. Вони сиділи з дитиною по черзі, доки Лідія працювала. Коли я ще не була одружена з чоловіком, але ми зустрічалися, мені довелося кілька разів готувати з Сашою шкільні проекти і забирати її після занять.

Коли стало ясно, що справа йде до нашого весілля, свекруха продала свою троячку і поїхала до рідного села. До цього вона найбільше допомагала з Сашком, а тут таке… Втім, вона поділила гроші між нами та Лідією. Остання на ці гроші купила одну, де вона зараз живе з донькою, а ми додали зверху і купили двійку. — А коли мати забере її назад, — питаю я. — Поки що нічого не зрозуміло.

Він з іншого міста, у нього виникли справи, ось він і живе зараз з Лідією. У неї не клеїться з чоловіками – кому потрібна жінка з 18-річною дитиною. Нехай збудує своє щастя, га? – виправдовувався чоловік. Ну, знаєте, Сашко і до цього ночувала у нас, але це було на кілька днів, а не на кілька місяців, і коли чоловік був у відрядженні, отже, місця було більше. Минув ще час. Лідія не відповідала на дзвінки, не відчиняла перед нами двері, ніяк не виходила на контакт.

— Мені вже здається, — якось почав чоловік, — що вона вирішила позбутися тягаря таким чином. — І що ти мені пропонуєш? Може, її до бабусі до села відправити? Але ж вона міська: різка зміна обстановки, ще й без мами – складно їй доведеться… Так ми й досі не знаємо, як вчинити із Сашком.

Скоро вона подасть документи до університету, але невже про все це маємо дбати ми з чоловіком?

Джерело