Я чекаю малюка, 7 місяць. Одружена з Кирилом вже 5 років, зустрічалися зі своїм майбутнім чоловіком до цього ще 2 роки, дуже мріяли про весілля і у нас воно відбулося як у найкращих казках!

Ми жили чудово весь цей час, чоловік почав дуже добре заробляти, недавно купили джип та ще одну квартиру і нарешті – я при надії.

Чоловік літав на крилах і носив мене на руках від щастя, він давно просив у мене синочка і коли нарешті диво сталося – він купив мені каблучку з діамантом і дві путівки до Єгипту нам з мамою, щоб ми поніжилися на морському пісочку перед такою відповідальною та довгоочікуваною подією.

А тижнів зо 3 тому я їхала повз його офіс і вирішила зробити сюрприз – заскочити за ним, щоб разом пообідати. Я якраз їхала з клініки у прекрасному настрої і хотіла порадувати Кирила тим, що все протікає чудово.

А далі – як у класичному анекдоті: застала його у замкненому кабінеті разом із своєю секретаркою. Спочатку я подумала, ну, мало що – пішов на обід або у справах вискочив, гадаю – ну почекаю його у приймальні.

Через хвилин 10 двері відчинилися і вони вийшли звідти обоє, вона спідничку на собі смикала, поправляла.

Я, коли це побачила, думала, що провалюся на місці, такий розпач мене охопив! Я просто вибігла звідти, сіла за кермо та поїхала до своєї мами. Я навіть не пам’ятаю, як добралася без пригод, просто пощастило.

Одразу по мене примчав чоловік і почав вимолювати вибачення, у ногах валятися, сказав, що вона до нього давно вже сама лестилася, що настирлива як муха, що звільнить її сьогодні. Що я єдина його любов і крім мене йому ніхто на цьому світі не потрібен, тільки я і наш майбутній синочок.

А я як у сні стояла, по обличчю нескінченним потоком лилися солоні річки і я всередині себе намагалася вмовити: «Заспокойся, дитина зараз – найголовніше, заради нього будь сильною, думай про нього!»

Боже, як так, як? Я ношу його дитину, ми так довго чекали на малюка і коли нарешті отримали те, про що мріяли –  а він з іншого! Мені не вірилося, що це зі мною відбувається.

Я переїхала до мами, з Кирилом навіть розмовляти не можу, він телефонує на маминий телефон, благає, щоб я з ним поговорила, щоб дала шанс, що він загладить свою провину і ніколи більше нічого подібного не зробить, доведе мені, що дуже жалкує і більше так не вчинить.

Він приїжджає і сидить у машині під нашими вікнами днями безперервно, він просить моїх подруг, щоб вони поговорили зі мною, щоб вони нас примирили.

А я його душею ще люблю, а розумом розумію, що нічого доброго не вийде, якщо я його пробачу. Якби я не була при надії, може бути якось подивилася б на це іншими очима, але так – така несправедливість з його боку.

Я навіть не можу уявити, щоб поцілувати його, в мені все перевертається всередині, а тим більше щось більше.

Сльози не висихають, така гіркота за нашу сім’ю, за дитинку майбутню, за всі роки, що ми прожили з Кирилом. Слів немає. Дівчатка, рідні, побажайте нам сил та мудрості.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело