Сумна історія, та можливо хтось таки винесе з цього урок. Василь та Кіра знали один одного багато років, та все відбріхувалися, що вони як брат і сестра один одному, що в них особливий, якийсь родинний зв’язок.

Вони дійсно були як нерозлий вода, а потім все раптом змінилося. Вони роз’їхалися, їхні стедки розійшлися, а про “особливий” зв’язок нагадував тільки номер телефону, який вони не могли ніяк спромогтися видалити з телефону.

Через кілька годин Кіра мала стати жінкою статусної і багатої людини. Та серце було не на місці.

Вона написала Васі повідомлення: “Якщо любиш приїзди, адресу даю, я виходжу заміж, а в тебе 3 години”.

Кіра чекала до останнього, а потім зрозуміла, що його не буде. Вийшла заміж, народила дочку.

Через багато років, вона приїхала в рідне місто на Паску. Разом зі старенькою мамою вони пішли прибрати на могилках родичів.

І тут поміж великих, красивих, доглянутих пам’ятників, вона побачила малесенький хрест.

-Хто це?- запитала Кіра в мами. Мама мовчала, а по її обличчі молилися сльози.

-Доню, це Вася, тоді, в той день, коли ти виходила заміж, він мчався на мотоциклі, в нашому напрямку, мабуть до тебе, адже з міста до ресторану веде тільки ця дорога, а більше він їхати нікуди не міг.

Ми не хотіли тобі казати, вибач…

Найстрашніше всі ці роки Кіра гнала думки від себе про те, що десь там в неї є Вася, який вже має мабуть дітей та жінку, який колись відмовився від неї…