Я тільки хотіла визирнути зі своєї кімнати, що там відбувається, як почула грубий голос Святослава. – Ей, ти! Мені гроші потрібні! Мій батько на тебе стільки тратить, тому ти повинна заплатити кур’єру. – Я щосили намагалася втримати двері, оскільки Святослав направлявся в мою кімнату. Паралельно, тремтячими руками я набирала його батька. Денис приїхав за пів години.

Денис вирішив познайомити мене зі своїм сином Святославом від першого шлюбу незадовго до нашого весілля.

Святославу- 13 років. Денис розповідав, що Святослав – дуже добрий і вихований хлопець.

Святослав мав приїхати до нас у вихідні. Він мав залишитись у нас на ніч. А потім він мав повернутися до себе додому, до своєї мами.

Я, звичайно ж, приготувала чудову вечерю. Вечір ми провели нормально, можна навіть сказати, що все було чудово. Ми вечеряли та спілкувалися цілком нормально.

Навіть новина про те, що ми з Денисом хочемо побратися, Святослав сприйняв нормально.

– Вітаю! – сказав він.

Спати я поклала Святослава на дивані у вітальні.

Неприємності у нас почалися в суботу вранці, коли Денису зателефонували з роботи та попросили терміново приїхати. Звичайно ж, Денис поїхав у справах, а я залишилася вдвох із його сином.

Я приготувала смачний омлет і зробила чудові гарячі бутерброди. А потім я запросила Святослава снідати.

– Та ти погано готуєш! Я твою їжу їсти не буду! – заявив мені раптом Святослав.

Я просто втратила дар мови від подиву.

– Але ж тоді сам собі приготуй сніданок! У мене є продукти у холодильнику, бери, що хочеш.

– Я такою роботою не займатимуся! Я собі вже піцу замовив! – сказав мені Святослав.

Після цього він сів на диван, узяв планшет у руки. Він вдав, що взагалі мене не чує і не бачить. А я вирішила не влаштовувати через це “бурю”.

Я просто пішла на кухню, з’їла свій омлет та кілька бутербродів.

Піцу привезли десь за пів години. Я вже була тим часом у своїй кімнаті.

Я тільки хотіла вийти, щоби заплатити за піцу. А тут Святослав вигукнув:

– Гей, ти, принеси мені гроші!

Але це був лише початок.

– Ти що, не чуєш! – вигукнув Святослав і голосно постукав у двері.

Потім він різко відчинив двері до спальні.

– Негайно вийди з цієї кімнати! І не смій так говорити зі мною!

– Гроші давай швидше! Ти не лише не чуєш! Ти ще й не дуже розумна! – Вигукнув раптом на мене Святослав.

Я з подивом дивилася на Святослав. І зачинили двері. Я тримала двері щосили.

Ось тобі добрий і вихований хлопець!

Святослав почав стукати у двері та вимагати гроші.

– Мій батько заробляє гроші і ти мусиш мені давати гроші! – репетував він.

Я зателефонувала до Дениса і все йому розповіла. Я сказала йому:

– Щоб за 15 хвилин твого сина Святослава в моїй квартирі не було! Дзвони йому, приїжджай, виганяй його! Загалом, роби що хочеш, але цього нахабного хлопця, твого сина, у моїй квартирі я терпіти не буду жодної хвилини!

Кур’єр пішов. А я ніяк не могла заспокоїтися. Мені було страшно навіть вийти з кімнати: син мого нареченого був високим і сильним хлопцем.

Денис приїхав десь за пів години. У результаті він назвав мене жадібною, оскільки я не дала поїсти голодній дитині, не дала їй грошей на піцу.

– Та твій син мене дуже образив?! І я цього терпіти не маю наміру! – намагалася я пояснити Денису.

– Але ж ти старша і повинна бути розумнішою! У Святослава просто перехідний вік, ось він такий і різкий. Давай ми знову замовимо піцу, поїмо і все спокійно обговоримо! – Запропонував Денис.

Я зрозуміла, що Денис ніколи не займе мою сторону. Тому я відмовилася миритися з цим малолітнім зухвальцем.

Святослав поїхав увечері. А Денис уранці поговорив зі своїм сином. А потім він підійшов до мене і сказав:

– Розумієш, тут таке діло. Святослав зі своєю матір’ю посперечався серйозно. Може, він у нас поживе?

– Ні! Твого сина я у своїй квартирі бачити не хочу!

– Добре, тоді я орендую квартиру, і там житиму зі своїм сином! – Відповів мені Денис.

Потім Денис пішов.

Але ж раніше Святослав дуже мало спілкувався зі своїм батьком. Денис просто платив йому аліменти та все. А тут раптом така активність перед нашим весіллям. Мені це здалося дуже дивним.

А ввечері Денис приїхав по речі.

– Я сподіваюся, ти розумієш, що ми з тобою не одружимося! Мені не потрібна така дружина!

– От і добре! – сказала я.

Я пораділа, що ми ще нічого не встигли підготувати до весілля і зовсім не витратили грошей на це дійство.

Але за два тижні він прийшов до мене миритися. Виявляється, з Святославом вони влаштували ще ту “бурю”, і Святослав повернувся жити до своєї матері. Але я Дениса не вибачила. Мій чоловік має бути завжди на моїй стороні.

Коли я знайомитимуся з чоловіком наступного разу, то я насамперед запитаю: чи є у нього діти.

Якщо чоловік скаже, що має дітей, то я з ним навіть спілкуватися після цього не стану.

Мені таке щастя не потрібне.

Погоджуєтесь зі мною?

Фото ілюстративне

Джерело