З першою дружиною я прожив близько 7 років. Перші роки нашого шлюбу були щасливими і гармонійними. А потім побут знищив всю нашу любов. Почалися постійні сварки, конфлікти, які сильно набридли з часом. У нас була спільна дитина. Максиму було 3 роки, коли ми вирішили розлучитися.

Це було досить правильним рішенням. Наше життя налагодилося, після розлучення ми стали значно щасливішими. Нам з Танею навіть вдалося зберегти повагу один до одного і дружні відносини. Я справно платив аліменти, але з дитиною не бачився, хоча Таня і не перешкоджала нашому спілкуванню.

Просто на той момент у мене постійно інші справи були. Зараз мені за це соромно. Я не бачив свого рідного сина близько 2 років. А потім несподівано подзвонила близька подруга Тані і повідомила, що Таня у вкрай важкому стані знаходиться в лікарні. Лікарі дають мало шансів.

Вона попросила прийняти рішення щодо долі мого сина. Тимчасово хлопчик жив з подругою дружини. Я не міг у це повірити. Я поїхав у лікарню. Коли я вперше побачив Таню, її було дуже складно впізнати. Вона моторошно схудла, у неї випало волосся, під очима залягли темні тіні.

Побачивши мене, Таня розплакалася. Вона попросила мене не кидати нашого спільного сина. Таня прожила всього 2 місяці після цих подій. На той момент я зустрічався з дівчиною. Ми з Христиною вже думали про весілля, планували одружитися. Але коли я сказав їй, що моєї колишньої дружини не стало, і нам потрібно забрати до себе мого хлопчика. Дівчина поставила переді мною ультиматум, мовляв, або ти вибираєш мене, або сина.

Я Христину по-справжньому любив, тому це було нелегким вибором, але по підсумку я все одно вибрав сина. Я не міг дозволити, щоб моя рідна кров потрапила в дитячий будинок. Сподіваюся, ще зустріну даму серця, яка буде не проти замінити моєму сину маму.