Розповім вам історію своєї колеги з роботи.

Я йшла парком. Вирішила трохи прогулятися, розвіятися та звільнити голову від думок про роботу. Раптом я почула дуже знайомий голос. Це була моя колега.

-Янусю, а ну ж бо ходи до мене! Я витру тобі ручки! Дивися, вони брудні, треба почистити.

Я побачила як моя колега Тамара обережно витирає ручки дівчинці, якій від сили два з половиною-три рочки. А поряд стояла її донька Оксана, якій вже тринадцять років було. Оксанка дуже хороша дівчинка. Тамара часто брала її з собою на роботу, коли тій було нудно дома на канікулах. Завжди з нею цікаво було поговорити. Дуже начитана дівчинка. Але от тієї маленької дівчинки я ні разу не бачила і не чула від Тамари про ще одну доньку.

Вирішила відійти та привітатися, та й може б втамувала свою цікавість. Звісно лише якщо Тамара захоче розповісти. Коли я підійшла, то Тамара здригнулася. Не очікувала мене зустріти певно. Але не стала я звертати на це увагу. Поговорили трошки та й я так, поміж діла, запитала про дівчинку. А Тамара дуже радо та навіть гордо сказала:

-А це моя молодша донечка Януся.

Я була вельми здивована, адже знаю, що Тамара мала дуже важкі перші пологи і не могла більше мати дітей. Та й дитина вже була досить велика. А Тамару вагітною ніхто не бачив. І декретний вона не брала. Тому звідки вона в неї з’явилася, я могла лише здогадуватися.

Тамара розповіла, що Оксанку довелося класти до стаціонару в лікарні. А так як дитина вже доволі доросла, то Тамара могла залишити її саму на ніч в лікарні, була з нею лише вдень.

Одного ранку Тамара, як вже увійшло в звичку, бо Оксана довго лежала в лікарні, прийшла до доньки в лікарню. Заходить до палати, а на сусідньому ліжку сидить дівчинка маленька. На вигляд три рочки. Як пояснила медсестра – це дівчинка з дитячого будинку, її залишили батьки.

Тепер Тамара щодня приходивши до Оксанки ще й приділяла час цьому маленькому ангелятку. Бо дівчинка справді виглядала наче маленький ангел – платинові кучері та прекрасні ніжно-блакитні оченята. Тамара регулярно приносила дівчинці всяких гостинців, подаруночків, іграшок. Дуже сильно вона припала до душі колезі.

А потім, одного вечора, телефонує Оксанка і каже, що Яна плаче без перестану, бо її болить зубчик, а медсестри нічого не роблять, навіть не заходили перевірити, що з нею. Тамара вийшла з себе та швидко приїхала до лікарні. Вона почала сваритися з медперсоналом, а наступного ранку вже пішла оформлювати документи на вдочеріння.

Проте як тільки чоловік дізнався про вчинок дружини – втік. Просто. Зібрав речі та втік, поки Тамари не було вдома. А батьки відвернулися від Тамари. Перестали допомагати їй, щоб таким чином висловити своє несхвалення її вчинку. І це все при тому, що і чоловік хотів ще одну дитину, і батьки хотіли ще одного онука чи онуку.

Їй було важко. Але вона була щаслива. І Оксанка також. Вона дуже полюбила Янусю. Разом вони старалися та не здавалися, як би важко їм не було. Пройшов час, буквально декілька місяців. А одного разу дівчинка підійшла до Тамари і сказала:

-Мамуся! Дякую, що ти вибрала саме мене, а не когось іншого!

Тамара була на сьомому небі від щастя. Вона обійняла доньок, поплакала та повела дівчат до піцерії, щоб порадувати своїх доньок.

Чоловік почав приходити «в гості до доньки». Певно обдумав свій вчинок і взагалі все. Спершу він не міг прийняти Янусю, а та навпаки буквально всюди за ним слідувала. А через деякий час чоловік прийшов зі всіма своїми речами, пакетами іграшок та подарунків для трьох дівчат. А потім і батьки помаленьку перезлилися та стали приймати Янусю за онуку.

Ось так, по трошки, але все налагодилося в їхньому житті.

КІНЕЦЬ.