Я сама виховувала свою доньку, чоловік пішов від мене, коли дівчинці було всього 9 років. І вже 19 років я одна, дочка давно вже виросла і зараз сподівалася, що я вирішу її проблеми, але я не стала цього робити.

Коли я залишилася сама з дитиною, мені практично нікому було допомогти. Єдиною людиною, яка протягла мені руку підтримки, як це не дивно, була моя свекруха. Мені здавалося, що вона мене ніколи не любила, але після розлучення саме свекруха почала мені допомагати так, як раніше ніхто не допомагав. Квартира тоді в мене була однокімнатна, я її отримала як сирота.

Свекруха відпустила мене на роботу, я тоді зранку до вечора працювала, а вона займалася онукою. Для мене це була неабияка допомога. Колишній чоловік не з’являвся. Мені та внучці свекруха намагалася дарувати тільки корисні подарунки: чоботи для доньки, куртка, новий рюкзак для школи все було.

Я взяла двокімнатну квартиру в кредит, виплачувала кілька років, працювала без відпочинку і вихідних. Колишній чоловік завів нову сім’ю, у нього з’явилося ще двоє дітей. Він якось спробував з матір’ю налагодити стосунки, але вона не погодилася, пояснила, що тепер її сім’я це ми з донькою, а за нього їй, як матері, соромно.

Моя дочка виросла і у 24 роки наша Христина вийшла заміж. Жити пішла до чоловіка на його територію. Зять мені в принципі сподобався, а от свекруха про нього була не високої думки. Через рік свекрухи не стало, свою квартиру вона залишила Христині, яку вважала єдиною онучкою.

Ми з дочкою як годиться провели маму і бабусю в останню путь, все оплачували самі. Її синові, моєму колишньому чоловікові ми не повідомляли, бо не мали його контактів.

Христина заміжня була, квартира стояла, ми планували її здати, але руки не доходили ніяк. А потім у дочки з чоловіком сильно почали псуватися стосунки. Він приходив додому пізно і не завжди тверезий, а на докори дружини говорив, що він має право, бо він її утримує. А що він хотів, щоб Христина в декреті ще й на роботу ходила?

Після того як моїй внучці виповнилося два роки сімейне життя дочки зовсім розладналося. Зять почав ходити наліво мало не відкрито. Сваха і плакала, і соромила сина, але я бачила, що справа невблаганно котиться до розлучення. Мабуть, моя колишня свекруха щось розгледіла в чоловікові онуки, чого мені не було видно. У дочки шлюб тріщить по швах, а в мене навпаки — особисте життя почало налагоджуватися. Познайомилась із вдівцем, діти у нього виросли, стали ми жити разом.

І тут усе збіглося: донька вирішила від чоловіка піти, а ще намалювався наш «колишній тато». Його вигнала дружина, знайшла іншого. От він і згадав про нас. Спочатку знайшов Христину і почав розповідати їй казки, як він кається і як скучив.

– Мамо, він так плакав, він так кається, що не проводив бабусю в останню дорогу, він усе усвідомив. Так радий, що має внучку. Йому жити зовсім ніде, я його пустила у квартиру бабусі.

Мені це не сподобалося, але я вирішила, що втручатися не буду, нехай дочка сама приймає рішення, хоча мені вже тоді було зрозуміло, що нічим добрим це не закінчиться.

А далі було очікувано: колишній тато заглядає у чарку і працювати не поспішає, зять у гулянках себе не обмежує, дочка плаче і рахує дні до 3-х років дочки, щоб вийти на роботу і подати на розлучення.

Жити з батьком в своїй квартирі вона не хоче, проситься до мене. Але навіщо мені це? У неї квартира є, бабуся подбала, минаючи сина їй житло залишила, а вона цього самого сина вибачила і власноручно поселила там.

– Ні, – кажу, – не можна. Якби ти розлучилася і йти тобі не було куди, то я б тебе прийняла. Але ти маєш свою квартиру. Або виганяй того дядечка, якого ти там поселила, бо згадати про нього нема чого. Ні слова хорошого за всі роки. Або йди та живи з ним в одній хаті.

Дочка образилася, але рішення приймати їй, я про своє рішення не жалкую.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело