Свекруха на тижні запросила на ювілей. Святкувала вона дома, але гостей мало бути чимало. Після роботи ми з чоловіком пішли в торговий центр за подарунком. Обходили стільки бутиків, а в кінцевому результаті, придбали підставку під зубні щітки. Давид ще й наголосив, – Це від нас з Маринкою, – а я ледь під землю не провалилася від сорому. Погляд свекрухи не забуду ніколи.

Коли ми з моїм чоловіком зустрічалися, я звертала увагу, що він не любить витрат і всіляко прагне уникнути зайвих покупок. Але мені здавалося, що це якість характеризує його, як людину серйозну, що, погодьтеся, для сімейного життя – штука хороша. Та й закохалася я тоді до запаморочення, а тому недоліків не бачила взагалі. Навпаки, все намагалася виправдати і побачити з кращого боку.

Коли Давид запропонував не влаштовувати велике весілля, а краще відкласти гроші на щось більш потрібне для сімейного життя, я спочатку засмутилася, тому що у мене багато друзів і родичів, і вони так чекали цієї щасливої ​​події. А потім подумала, що мій майбутній чоловік такий господарський і думає про нашу сім’ю, і погодилася.

Але, коли почалися звичайні будні сімейного життя, всі його якості, які мені навіть подобалися, раптом стали такими некрасивими і дуже незручними в стосунках. Ну, ось, наприклад, після весілля чоловік зажадав, щоб я всю свою зарплату віддавала йому, а він уже буде розподіляти, що і куди витратити. До слова сказати, я завжди заробляла більше Давида. Але я погодилася, бо мені здавалося тоді, що це розумно, адже сімейний бюджет не гумовий, і економія взагалі-то – штука корисна!

Але перший розподіл нашого бюджету був дивним. Давид виділив суму на харчування, яка була відверто мізерною – при наявних цінах в магазинах цих грошей не вистачило б і на половину місяця. Коли я це помітила, він сказав, що потрібно їздити за продуктами не в магазин, а на оптовий ринок і шукати дешевше. Причому, він назвав адреси ринків і точні ціни на продукти.

Будь-яка господиня знає, що, крім витрат на їжу, є купа дрібниць, наприклад, миючі та чистячі засоби, всякі кухонні і господарські дрібниці. Це витратний матеріал, але він теж коштує грошей. Ну, і ще, звичайно, всякі особисті дрібниці – косметика, білизна, гігієнічні засоби, дезодоранти, колготки – так що там все перераховувати.

Воно ж теж коштує грошей. Коли я про це заговорила, чоловік скривився, а від цін на косметику просто очманів і сказав, що я тепер заміжня жінка, і повинна враховувати думку чоловіка, а йому ніколи не подобалося, що я користуюся косметикою. Словом, ви розумієте, як я себе відчувала в цей момент.

Минув місяць, і чоловік почав вимагати у мене письмовий звіт про витрати, а коли Давид дізнався, що я не записувала витрати, засмутився і був сильно незадоволений. Я не хотіла сперечатися і подумала, що взагалі-то корисно записувати – я і сама буду знати, куди йдуть гроші. І на наступний місяць стала все записувати. Зрозуміло, що грошей мені не вистачало, але у мене були деякі заначки – мама дала, ну я і додавала.

Чоловік скрупульозно перевіряв мій перший звіт і був дуже незадоволений тим, наприклад, що я щось все ж купувала в магазинах, а не на оптовому ринку і особливо обурився, що я не вклалася в бюджет. Але найбільше йому не сподобалося, що у мене є якісь невраховані гроші. Я вислухала лекцію, як треба господарювати, і промовчала.

Хто знає, може бути, якщо б я відразу обурилася і наполягла на своєму, ми б не дійшли до такої кризи, як у нас зараз. Але мені так не хотілося суперечок, і потім я ж вірила, що він піклується про сім’ю.

Я постійно стикалася з дріб’язковістю чоловіка і навчилася приховувати позачергові премії, мамині подарунки, щоб додавати до бюджету і купувати собі найнеобхідніше, а його обманювала, занижуючи ціни на продукти. Якщо я щось собі купувала, то говорила, що мама подарувала або хтось із родичів.

Але причіпки і жадібність Давида мене сильно дратували. Він ніколи не дарував мені квіти, говорив, що це на три дні, а потім викинуті гроші. З подарунків волів дарувати щось для будинку, корисне. Коли він мені на день народження подарував поличку під телефон, я обурилася і проплакала пів дня.

І ще пам’ятаю, як ми вибирали подарунок для його мами на ювілей. Нас запросили в гості, і ми пішли по магазинах. Перебрали стільки всього, а в підсумку купили підставку під зубні щітки. Мені було так соромно, коли Давид вручав від нас подарунок. Він так і підкреслив – від нас! І всі на мене дивилися так.., всі ж знають, що ми пристойно заробляємо. І свекруха теж губи стиснула, немов це я скнара, а не її синочок.

Рік минув ще якось без великих суперечок, а потім у мене увірвався терпець, і я почала огризатися. Я намагалася пояснити, що я молода, хочу красиво одягнутися, сходити в кіно, в кафе, на фітнес, хочу поїхати у відпустку і запросити гостей до хати. А не збирати кожну копійку, доношувати старі речі. Давид сперечався, доводив, що тринькати не можна, що краще купити новий автомобіль, побудувати дачу, що буде якнайбільше витрачати, коли ми забезпечимо собі все і ще назбираємо на “чорний день”. А у мене вже майже кожен день був “чорним”.

Не тільки дріб’язковість чоловіка мене дратувала, в ньому прорізалося якесь занудство рідкісне. І ще він завжди все знав, як треба – ніколи і ні в чому не сумнівався. А всього-то старше мене був на 3 роки, але вважав, що він розумніший і досвідченіший і має право мене вчити, як жити.

Але я все ще любила Давида і сподівалася, що якось все зміниться. Тепер я розумію, що це було наївно і нерозумно. Але і я була такою – наївною і все ще закоханою. Доконали мене негарні сцени в компанії, коли ми з друзями відправилися на природу. Чоловік, щоб не платити в складчину, взяв з собою бутерброди і “пінне”. Всі сиділи за загальним столом, а ми в стороні. Було і соромно, і неприємно.

Потім була така сцена, коли я дала гроші в борг сусідці, у якої занедужала дитина. Потім купила собі нові джинси і дорогі чоботи. Тут він просто верещав і заявив, що я буду отримувати гроші на харчування кожен день на один день, а все інше він сам буде купувати.

Але і тут ми, врешті-решт, помирилися… І ось настала друга річниця нашого весілля. Я чомусь сподівалася, що у нас вийде свято, та й взагалі, щось зміниться. З роботи відпросилася, дома порядок навела і вечерю приготувала. Все накрила, свічки навіть припасла, і чекаю.

Давид прийшов без настрою і став розповідати про свої справи, про те, що йому вдалося щось там виграти в лотерею і так далі. А потім подивився на стіл і став дорікати, що такі розкішні вечері нам не по кишені, що я знову почала тринькати гроші. Він просто забув про річницю, а я сподівалася на подарунок, на квіти – на свято. Словом, я не стала вечеряти і проплакала весь вечір. І було перший раз таке: коли він ліг спати і обійняв мене, мені стало неприємно.

В той день вперше у мене з’явилася думка про те, що так жити все життя я не хочу. І що його не переробити, значить, залишається один вихід – розлучення. Ми ще прожили якийсь час, але я вже не відчувала ні любові до нього, ні поваги. Він став чужим, незрозумілим і неприємним для мене.

Начебто дрібниця, правда? Ну, що чоловік – економний і ощадливий. Але для мене він просто скнара і зануда. І я рада, що розлучаюся з Давидом, тому що я зможу жити так, як хочу – без тотального контролю і звіту кожної витраченої копійки. Ще я думаю, що була б розумнішою – насторожилася ще, коли він за мною доглядав, придивилася. Але зрозуміло, коли любиш, то розум відключається.

Ось я тепер хочу порадити всім дівчатам: не думайте, що люди змінюються, не закривайте очі на недоліки, а навіть навпаки – уявіть їх в гіпертрофованому вигляді, щоб зрозуміти, чи зможете ви це терпіти чи ні. Тому що, поки чоловіки доглядають, вони намагаються бути краще, а потім, після весілля, думають, що ми вже нікуди не дінемося.

Фото ілюстративне

Джерело