Ще на весіллі я побачила, що з матір’ю мого чоловіка вжитися буде не просто. Не розумію, як взагалі їй могло спасти таке на думку. Під час святкування вона підсіла до нас за столик й заявила, що подаровані гроші ми повинні віддати їй. А точніше навіть не їй особисто, а чоловіковій молодшій сестрі, яка живе на орендованій квартирі та хоче придбати власне житло. Пояснила це тим, що ми маємо де жити й ніяких термінових витрат у нас не планується.

Мене це неабияк здивувало. Звідки їй взагалі знати про наші плани? І чому її повинно обходити, куди ми витрачаємо власні кошти? Чоловік не став вступати з нею у дискусію та щось пояснювати, він прямо сказав, що у нас тепер своя окрема сім’я й ми не зобов’язані дбати про добробут сестри.

А гроші завжди знайдеться на що витратити. У нас теж є багато потреб. Ірина Дмитрівна почала кричати на сина, сказала, що у нього немає совісті, що гроші йому важливіші за рідну сестру. Я вирішила не долучатись до конфлікту і постаралась заспокоїти розгнівану свекруху. Та вона не хотіла нічого чути й пішла з ресторану не дочекавшись весільного торта.

Я була впевнена, що після цього випадку вона залишить нас у спокої. Але, коли ми повернулись з весільної подорожі трапилось таке, чого я не могла уявити навіть у страшному сні.

Колись я мешкала з батьками у двокімнатній квартирі. У мами був старший брат, який п0мер і залишив мені у спадок велику трикімнатну квартиру у хорошому районі міста. Так я стала нареченою з шикарним приданим. Я мріяла, що колись житиму тут з коханим чоловіком. Власним коштом зробила ремонт у ній та придбала нові меблі й побутову техніку.

Оселившись тут, відчувала, що життя вдалося. Але для повного щастя не вистачало другої половинки. Та згодом я познайомилась з Артемом і по справжньому закохалась. Ми зустрічались пів року, а потім ще до одруження жити разом близько року.

Потім вирішили, що настав час узаконити наші стосунки й були неймовірно щасливі, що зустріли одне одного. І все було б добре, як би свекруха не почала лізти у нашу сім’ю зі своїми абсурдними вимогами.

Так от, після інциденту на весіллі, коли я вважала, що конфлікт вичерпаний і все позаду, проблем лише додалося. З’ясувалося, доки ми насолоджувалися медовим місяцем у теплих краях, свекруха змінила замки у нашій квартирі, поселивши туди свою доньку. І щоб потрапити у квартиру нам довелося викликати майстрів та знімати вхідні двері.

Чоловік не тями себе від люті й вигнав сестру геть! Дівчина намагалась виправдатись, вона сказала, що мати її переконала, у тому, що вони не проти, щоб вона тут пожила. Не минуло й години, як свекруха стояла у нас на порозі. Вона стверджувала, що ми тепер одна родина і нічого страшного, якщо ми поступимося житлом її молодшій доньці.

Тоді вже я не стрималась. І виразно пояснила новоспеченій родичці, що квартира моя і придбала я її ще до весілля, тому вони ніяким чином не можуть на неї претендувати. Також додала, що якщо подібна ситуація повториться знову, то я викличу поліцію. Артем підтримав мене та попередив матір про наслідки, сказавши, щоб та йшла додому і більше такого не влаштовувала.

Ми поміняли замки й більше нікому не довіряємо ключі від нашого помешкання. Хоча свекруха, обдумавши все, зрозуміла, що помилялась і перепросила, та довіри вже немає.

З того часу минуло вже три роки і його матір більше не лізе у нашу сім’ю. Всі ті перипетії виявились повчальними.

КІНЕЦЬ.