У сім’ї нас було п’ятеро. На правах молодшенької, я завжди питала у мами: — Мамо, я нікому не скажу, тільки зізнайся: кого з нас ти любиш більше?

— Всіх однаково. По якому пальцю не вдар, боляче буде однаково. Можливо, саме з цієї причини ми з сестрами завжди були дружними. Багато років по тому, коли я влаштувалася на роботу, познайомилася там з жінкою – Ізабеллою. Вона постійно розповідала мені про свою дочку-студентку. Яка та розумниця і красуня, працює вже. Тоді я була впевнена, що дочка – її єдина дитина.

Кілька років по тому Ізабелла прийшла на роботу, а на шиї у неї було величезне кольє: — Дивіться, яку мені красу син подарував! — Який син? — я була в подиві. — А я не розповідала? Син у мене є! Я не могла вимовити ні слова. Кожен день, раз по 5-6, вона розповідала всьому колективу про дочку, а про сина жодного разу не заїкнулася!

Одного разу ми обідали в їдальні, коли Ізабелла раптом сказала: — Син-то мій на нову роботу влаштувався, буде отримувати багато грошей. — Пишаєтеся ним? — Я навіть не знаю. У мене якісь змішані почуття по відношенню до нього.

Коли він наро дився, я нічого не відчувала; доглядала, як доглядають мами за дітьми. Думала, так у всіх буває. Але коли наро дилася дочка, я зрозуміла, що материнські почуття все-таки існують. Вставала до неї щогодини, і з посмішкою підходила перевірити, як там моє янголятко. Ви не подумайте: мій син – відмінний хлопець.

Але я щоліта відправляла його до бабусі в село, і коли залишалися вдома я, чоловік і дочка – тоді я відчувала, що у мене справжня сім’я. Було видно, що Ізабелла дуже переживає з цього приводу. Але ж не можна ж ображатися на орrанізм і біологію? Що ж могла зробити Ізабелла, якщо почуттів по відношенню до сина було нуль? Я особисто її не засуджую.

КІНЕЦЬ.