Надю, впусти мене в квартиру. Я хочу побачитись з дочкою. Одумався через 17 років…А де ти раніше був, “татусю”?
Надя сама виховувала дочку Лізу. Вони розлучились з Вадимом 17 років тому. Лізі тоді було 6 років. Надя переїхала жити з дочкою до своїх батьків. А Вадим повністю перестав спілкуватись з дочкою. Колись “татова принцеса” стала йому не потрібна. Надія зустічам не завадила б…Навіщо забирати у дочки батька?
Вадим думав інакше:
Нема дружини-нема дитини. Так простіше жити…
Ось так з легкістю він зміг викреслити Лізу з Надією зі свого життя.
Ось так Ліза жила напівсиротою при живому батьку. Бабуся і дідусь всю душу вкладали в онуку. Поки Надія працювала, дідусь вчив дівчинку кататись на велосипеді, малювати, збирати ягоди у лісі.
Бабуся була вчителькою музики. Вона була доволі інтелігентною жінкою і намагалася внучку виховати так, щоб вона виросла справжньою леді.Надія через 2 роки вдруге вийшла заміж за чудового чоловіка Віталія. Він зумів замінити для Лізи батька. Турботливий, ніжний чоловік зумів повернути віру в щирі стосунки. Надія народила сина Матвія. У них чудова родина.
Ліза добре вчилась.Була старанною у школі. Вступила до медичного університету. Лікарська справа-то її покликання. На 20 років подарував для Лізи власну квартиру, тому вона жила окремо.
Все складалось чудово, поки одного недільного ранку на порозі їхньої квартири з’явився колишній чоловік Надії. Вона спочатку його навіть не впізнала. Постарів, змарнів,осунувся…
Надю, впусти мене в квартиру. Я хочу побачитись з дочкою.
Одумався через 17 років…А де ти раніше був, “татусю”?
-Я хочу зустрітися з дочкою, – невпевнено промовив він.
-Можна я почекаю на неї? – наполіг незнайомець.
Надя впустила його в квартиру. Зробила чай, як годиться за хорошим звичаєм.
Щонеділі Ліза навідувала своїх батьків. Віталій саме поїхав у магазин за тортом. За пів години прийшла Ліза.
Лізонька, доню, який я радий тебе бачити. Ти мене забула? Я твій батько,-сказав непроханий гість.
У мене є батько. Його звати Віталій, іншого я не знала. А ви, чоловіче, можете йти геть. Я вам була не потрібна усі 17 років, а ви мені зараз. У мене є чудова родина.
Я дуже хворію, роботи постійної не маю. Так раніше я п ив, а зараз печінка не витримує. Мені потрібен догляд, я хочу почати все з чистого аркуша. Ти повинна мною опікуватись, інакше я подам на тебе до суду.
А Ви мною опікувалися?, – вже з гнівом запитала дочка. Чоловіче, йдіть геть.
Вадим мовчки вийшов з квартири. Не знала Ліза рідного батька до того, то зараз і не треба.
Ліза сіла з мамою на диван, і вони обнялись. Віталій приніс торт. Ліза вскочила, і стала його міцно обіймати.
Я так тебе люблю, тату. А я тебе люблю, доню.
Це ти так радієш “Київському тортику”?- пожартував Віталій.
Інколи зовсім інший чоловік може замінити дітям батька, якщо йому потрібна їхня мати.
КІНЕЦЬ.