Два місяці тому ми з чоловіком придбали квартиру. Вона була вже відремонтована. Залишалося тільки меблі купити. Гроші після покупки у нас ще залишилися, і тому питання меблів було вирішено в перший же тиждень. А так як у мене було дуже багато книг і кімнатних рослин, то треба було ще зробити полки, стелажі для них всіх.

Цією справою зайнявся чоловік. У нього золоті руки. Все вміє робити. Ми обидва працюємо вдома. Іноді виходимо гуляти, тим більше, що у нас собака, і її потрібно вигулювати. З сусідами ми знайомі ще не були, та й помітили, що всі вони якісь злі і незадоволені.

Не пощастило з сусідами. Через два тижні ми звикли. Познайомилися з однією такою ж сімейною парою, як і ми. Живуть вони на два поверхи вище. Дуже приємні люди, пару раз були у них в гостях. Думаю, тепер у мене буде подруга, а чоловікові буде, з ким час провести.

І ось якось увечері подзвонили в двері. Дивлюся в вічко-стоїть якась дама в тілі і з лютим виразом обличчя. Відкриваю двері, а вона відразу давай kричати і лая тися. Це була сусідка з нижнього поверху.

Вимагала, щоб вдень з дванадцяти до шести ми не стрибали і не тупотіли ногами. У неї в цей час тиха година. Я ошаліла. Ось так, ні тобі — здрастуй, ні до побачення. Гаразд, якби ми з самого ранку шуміли, коли люди ще сплять, або коли вже засинають. Але хіба це наша nроблема, що вона спить з дванадцяти дня до шостої вечора?

Я, що, зобов’язана в цей час ходити навшпиньки. Так їхала б в приватний будинок, там ніхто їй не заважав би. Я не встигла нічого їй сказати у відповідь, але виконувати чиїсь вимоги я теж не збираюся. Якщо ще раз прийде, то поскаржуся на неї в nоліцію.

КІНЕЦЬ.