Давно хотіла це зробити, щиро зізнаюся, але якось не наважувалася все зробити перший крок, та бачу, що потрібно це зробити, бо не знаю, чи я вчинила правильно. Розповім і свою історію з самого початку, лише не знаю, як правильно її викласти і кого тут винуватити: свою власну дочку Тетяну, її чоловіка, себе або свою сваху, свекруху моєї доньки? Загалом, на ваш огляд, напишу все як є, можливо, хтось мене зрозуміє.

У мене є сім’я: дочка, яка нещодавно вийшла заміж, син-підліток та маю чоловіка. Мій чоловік працює на фабриці але часто любить сидіти за гаражами з друзями після роботи, у нього це вже увійшло у звичку, зарплату мені приносить, але обов’язково щось і для себе приховає, так вважає за потрібне, всіх грошей я не бачу, та й він не дасть.

Мені 48 років, працюю я в невеличкому ресторані, мию там посуд, в різні зміни. Раніше в цьому ж ресторані я працювала помічником кухаря – до літа цього року, отримувала набагато більше грошей, але почалися проблеми, та й молоді кухарі почали на п’яти наступати – такі страви навчилися готувати, що я не тягну, зараз стільки багато всього нового, мені до них вже далеко, і це зрозуміло. Та й простіше мені зараз посуд мити, якщо чесно, відповідальності менше у мене.

Наш сімейний бюджет досить таки невеликий, та ще й чоловік витрачає не зрозуміло куди частину своєї зарплати. Дочка весь час говорила: «Ось спеціально вийду заміж за багатого, і вся наша сім’я буде в золоті купатися!» Я Тетяні не раз повторювала, щоб голову такими нерозумними речами краще не заповняти, а вчилася краще, щоб мати й самій хороше майбутнє – школу закінчила, але так і не визначилася, ким стане, мені прикро було, адже я не бачила якогось великого бажання в доньки самій створювати собі хороше майбутнє.

Пішла Тетяна згодом на курси майстра по манікюру, але якось не дуже добре це все у неї виходить, навіть на мені пробувала свої уміння – нічого толком не вдається, я бачила, що в неї немає хисту до цього, але мовчала, надіялася, що зміниться все.

Потім донька сказала, що вступає до коледжу, але згодом повідомила мені, що не взяли. Я потім дізналася, що вона навіть документи не подавала на те навчання. Загалом, така ось у мене донька нерозумна.

А взимку Тетяна закохалася, заміж зібралася! Звичайно ж, не за багатого олігарха, а за звичайного студента з юридичного інституту, йому 22 роки. Він живе удвох з мамою у двокімнатній квартирі. Тетяна сказала: «Я наперед дивлюся, це зараз він студент, потім кар’єру зробить і багатим стане!» Спочатку я всерйоз не сприймала її слова, але згодом ця парочка подала заяву і розпис через три дні. І свасі моїй вони такий же сюрприз зробили, адже та теж не хотіла такого швидкого шлюбу для свого сина, при тому, що він ще й вчиться! Сама сваха – медсестра в лікарні, теж великих грошей не має, але вона хороша людина, і це, звісно, добре дуже.

Ми з свахою були проти того, щоб так рано одружуватися, адже немає ні цілей, ні хороших планів на майбутнє, але діти стояли на своєму – все одно одружимося! Познайомилися ми з моєю свахою якось швидко, вже зробили їм маленьке весілля: ми сім’єю, сваха, свідки і ще четверо друзів молодят. Зібрали по трохи грошей на стіл, що могли. Думали – за що тепер молоді будуть жити?

Влітку мій зять влаштувався на роботу, а тепер працює після навчання на найбільш затребуваною зараз посаді – розвозить піцу і іншу їжу, в загальному, кур’єром працює. Зять сказав, що раз захотів одружитися, то буде забезпечувати сім’ю. Моя дочка теж говорила, що влаштується на роботу і буде вчитися, але своїх слів вона не стримала!

Ясна річ, що за студентські копійки квартиру орендувати не можна. Сваха сама запропонувала дітям у неї жити, бо пошкодувала, знала, що в них грошей немає: до нас же нікуди йти – теж двокімнатна, в одній кімнаті живе мій син, в іншій – ми з чоловіком, місця більше немає вільного.

Тільки свекруха повірила словам моєї дочки Тетяни, що та піде теж працювати, харчуватися ж усім треба якось, рахунки оплачувати. Зять ціле літо відпрацював, непогано заробив, навіть відкладали трохи грошей, а моя дочка під цю дудку так нікуди й не влаштувалася, просто весь час просиділа вдома. Зараз знову зима настала, стало все набагато складніше – зять день на навчанні, ввечері як може, так попрацює, потім втомлений спати падає.

Сваха вже втомилася просити Тетяну влаштуватися кудись на роботу, хоча б на невелику зарплату, щоб їх сім’ї легше жилося, у Тетяни постійно відмовки якісь виникають. Мало того, вона стала відчувати себе повноправною господинею в чужій квартирі: не завжди прибере навіть за собою, сидить постійно в телефоні, світло забуває вимикати, воду ллє стільки, скільки їй забажається, не економить зовсім нічого.

Сваха вже мені дзвонила, щоб я якось з Тетяною поговорила, я вже її просила йти до нас в ресторан на овочі на пів дня: почистити, потерти. Вона відмовляється, знову говорить неправду, що на якісь курси записалася. За які гроші? Сваха просила, щоб ми вже з чоловіком якісь гроші давали на свою доньку, бо вона теж каже, що не може її годувати, але з чого нам давати?

Я сама копійки рахую, сина свого зараз в секонд-хенді одягаю. Але ось на днях довелося навіть посперечатися зі свахою по телефону: вона прямо мені говорить платити хоч скільки, хоча б за квартплату, хоча б за лічильники, які на трьох рахуються. Хоч гривень 600 в місяць.

Але для мене це теж немалі гроші, мені непросто їх щомісяця заробити. Щось я спочатку зі свахою посперечалася, що раз її син надумав одружитися, то нехай утримує сім’ю. Сваха телефон відразу поклала після нашої розмови і більше не дзвонить мені після того. Я дзвоню дочці, вона каже, що у них все нормально, а мені тепер соромно.

Ось і не можу розібратися, хто винен? Зять же пів року з нею зустрічався і бачив, що Тетяна така, що працювати не хоче, і все одно ж заміж взяв. Тим більше він сам говорив, що буде утримувати сім’ю, а тепер я, посудомийка, повинна платити за дорослу заміжню жінку?

На мого чоловіка надії немає, копійки приносить додому теж, допомоги з нього особливо не побачиш. А сваха сама запропонувала дітям у неї жити, ніхто її не просив цього робити, це її ініціатива була, і раз взяла на себе такий обов’язок, то які тепер до мене претензії?

Або я собі так виправдання шукаю і в цьому й моя вина є? Загалом, заплуталася я, сама в такому розпачі, що не знаю, як вчинити! Але 600 гривень щомісяця для мене все ж великі гроші, я ж посуд мию, а не в бухгалтерії сиджу і не в офісі працюю якомусь, отримую мінімальну зарплату. Я ж уже не отримую як кухар, бюджет сімейний у нас маленький зовсім. Ось хто винен тут? Чи маю я допомагати своїй дорослій доньці?

Фото ілюстративне.

Джерело