Сім років тому мені спадково дістався будuнок від тітки Зої у Прикарпатті, маминої сестри. Я й не був у тому будинку жодного разу. І ось вирішив поїхати і подивитися на нього, як там справи. Приїжджаю та бачу, що в моєму домі живуть мої сусіди. – Ти, хлопче, їдь у своє місто. А наших стареньких не кривди. Ти приїхав та поїхав. А їм треба жити десь

Сім років тому мені спадково дістався будинок від тітки Зої у Прикарпатті, маминої сестри, яка не мала власних дітей.

Я й не був у тому будинку жодного разу. І ось вирішив поїхати і подивитися на нього, як там справи.

Приїжджаю та бачу, що в моєму домі живуть мої сусіди. А у своєму будинку вирішили влаштувати хатинку для рибалок, які часто мриїздять у це село, бо там ловиться форель, тут річка у нас, і риби багато. Віддають, тобто, рибалкам у найм тіткину хатину.

Ось мої сусіди вирішили перебратися в мій будинок. Їхній будинок уже дуже старенький. І його вони рибалкам і здають у найм. А рибалки з рибою надвечір прийдуть. Юшки наварять і під бвленьку їдять самі і сусідів пригогщають.

Будинок тітки рибою весь пропах уже.

Я їм говорю, цим сусідам:

– Ви, звичайно, молодці. А де мені спати і жити накажете?

На що вони говорять мені:

– Ти це синку, не гарячкуй. У нас на сінувалі можеш поки що поспати.

На сіновалі, звичайно, добре. Але там корови та барани живуть нижче. І запах стоїть від них. “Ви б самі туди перебралися, доки рибалки не поїдуть?” – відповідаю їм.

– Ми вже старенькі, і ми туди не підемо, – каже сусід дядько Петро.

Тиждень я там жив, на сіновалі. Рибалки вже поїхали. А сусіди перебиратися і не думають до себе. А навіщо? – вони відповідають мені. – Ти скоро все одно поїдеш, а ми чого бігатимемо туди сюди?

Я намагаюся їм пояснити, що це мій дім за законом. А вони кажуть: байдуже. І ви не повірите. Вони не хочуть виїжджати з хати!

І я не знаю, що мені з ними робити? Я викликав дільничного, а він і каже мені:

– Ти, хлопче, їдь у своє місто. А наших стареньких не кривди. Ти приїхав та поїхав. А їм треба жити десь.

Так, але будинок це мій. І я хочу – приїжджаю чи хочу – не приїжджаю. Це моя справа.

Зрештою, так мені страж правопорядку й не допоміг.

А я поїхав до міста. І гадаю тепер. Скоро весна. Потрібно, мабуть, цей будинок продавати. І чи не вони мою тітку Зою зі світу зжили? Думки напрошуються самі по собі. Адже дуже їм так зручно всім вийшло. І дільничий, мабуть в долі, я так здогадуюся. І як мені тепер до цього діла підступитися, з якого боку?

Джерело