За моїм чоловіком Анатолієм я заміжня шість років. На момент одруження йому було двадцять сім. А я була старша аж на п’ятнадцять років. Я красива доглянута жінка й тоді та різниця була не настільки помітна і нас не турбувала. Ми щиро кохали одне одного та мріяли створити сім’ю. Звісно, його батьків не дуже тішило, що єдиний син обрав собі у супутниці по життю таку дорослу жінку. Особливо маму, шокувало, що невістка буде майже її ровесницею.

Мої майбутні свекри дуже хвилювались з цього приводу. Вони не раз проводили з ним бесіди, щоб відмовити сина від, як вони вважали, величезної помилки. Та все дарма. Наше кохання було сильнішим за осуд навколишніх. Й ми твердо вирішили, що зробимо все так, як підказують наші серця.

Мій чоловік вирізнявся міцною статурою, мав спортивне підтягнуте тіло, а також був добрим та мудрим не по роках. поруч із ним я почувала себе маленькою дівчинкою. Я теж достатньо вродлива жінка. Анатолій часто ревнував, коли сторонні чоловіки проявляли до мене знаки уваги, вважаючи його моїм сином, або молодшим братом.

Друзі Анатолія зустрічались з дівчатами їх віку та одружувались з ними. А деякі взагалі досі холостякували, бо вважали, що перед тим, як вступати у довготривалі стосунки, потрібно нагулятись. А мій коханий казав, що йому набридло холостяцьке життя, він знайшов те, що шукав і не збирається відпускати своє щастя через якісь умовності, нав’язані нам суспільством.

У мене був син від попереднього шлюбу. Та Анатолій ставився до нього, як до рідного. Він повністю забезпечував нашу сім’ю і дбав про нас, як і належить дорослому, мужньому чоловікові. Я теж дбала про наш сімейний затишок. Тримала дім у чистоті, готувала смачні страви, щоб повертаючись з роботи Анатолій відчував, що на нього чекають і його тут люблять.

Дозвілля ми проводили разом. Я була самодостатня жінка і завжди намагалась пізнати щось нове. Толік пишався, що у нього красива, розумна дружина, яка до того ж хороша господиня та дбайлива мама.

Ми обдумували варіант народити спільну дитину, я бачу, як Анатолій цього прагне. Але у мене вже не юний вік і вагітність може дати ускладнення та бути непередбачуваною.

Чи варто воно того, щоб так ризикувати?

Це одне з питань, через які між нами стала з’являтись якась прохолода у стосунках. Крім того, ми почали замислюватись, як ви виглядатимемо через десять років, а через двадцять?..

Якось я підслухала, як Толік розмовляв з другом телефоном. Він говорив про те, яким буде моє здоров’я і зовнішній вигляд ще за кілька років, чи буде нам так само комфортно удвох.

Раніше, я не помічала, як оточуючі реагують на нас, коли ми разом. У парку діти гуляють з молодими батьками. А я виглядаю, як Толікова мама.

І йому, бачу, не завжди комфортна така увага. Коли ми вечеряємо у ресторані, то офіціантки перешіптуються, стоячи біля барної стійки. Не знаю, що вони говорять, але відчуваю, що про нас. Може вважають Анатолія альфонсом. Чого б інакше молодий привабливий чоловік зустрічався з такою, як я.

Я помітила, що чоловік став уникати нашого дозвілля на людях. За покупками теж тепер ходить сам. Схоже, йому теж набридли ці засуджуючі погляди людей.

А може я себе накручую і мені це все лише здається. Невже наша різниця у віці вже настільки помітна? Не думала, що нас коли-небудь хвилюватиме думка оточуючих.

КІНЕЦЬ.