На вулиці йшов дощ. У тролейбусі було тепло. Ніна Сергіївна сиділа біля вікна і дивилася, як одна крапля на вікні обганяє іншу, а перед нею сидів кондуктор – жінка років 50-ти. Раптом тролейбус зупинився, світло згасло, з передньої кабінки на вулицю вийшла молоденька, тендітна дівчина і почала боротися з «рогами» тролейбуса і проти стихій-дощу і жах ливого вітру. «Роги» так і кидали дівчину з боку в бік.

Вона здавалася такою маленькою і безnорадною… Кондуктор тоді встала з місця: — Чоловіки, ну, не бачите, дівчина не справляється… доnоможіть їй, а. Чоловіків було мало, але всі, звичайно, прикинулися, що не почули. Тоді кондуктор звернулася до конкретного чоловіка в спортивному одязі: — Не впорається Олька одна, допоможіть їй. Ви ж однією рукою можете все виправити… — Це її робота. Не справляється — нехай іде. Нічого інших своєю роботою обтяжувати! — відповів чоловік грубо і різко.

За всім цим спостерігала Ніна Сергіївна. Вона раптом згадала, як в молодості вона зі своєю подружкою Людою їхала з села в місто – продавати молоко. Вони завжди їздили з Павликом, він був таким їдким жартівником, що Ніна і Люда воліли їздити в кузові, а не з ним. Одного разу, поки дві дівчини сиділи на своїх звичних місцях, Павлика зупинив перехожий – худенький хлопець у плащі і шапці.

— Там у них своя вечериночка, — сказав Павлик, коли той хотів сісти до дівчат, — стрибай сюди. Їхали вони собі спокійно, Ніна і Люда час від часу хихикали над відважним виглядом хлопця, який чимось нагадував курча. Раптом машина зупинилася-застрягла в багнюці. Дівчата за звичкою вийшли штовхати її ззаду, але тут незнайомець кинувся до них.

— Не жіноча ця справа, я сам все зроблю, — сказав той, і це стало ще одним приводом сміху для Ніни і Люди. Потім він зняв з себе плащ і шапку, засукав рукава і пішов штовхати машину. Без довгого плаща він був схожий вже не на курчати, а на горобчика.

— Так, — сказав йому Павлик, після того як той обляпався в багнюці від буксируючої машинки , — ти давай, сідай, натискай на цю педаль, а ми з бабехами підштовхнемо. — Як ви смієте називати їх бабехами, — раптом спалахнув незнайомець , — вони пані, а не бабехи чи баби. — Давай, чоловік, натискай на педаль, а ми з дамами підштовхнемо.

Згадавши цю історію, Ніна Сергіївна посміхнулася. Вона вже доїхала до своєї зупинки, Ользі доnоміг водій іншого тролейбуса. Ніна Сергіївна, звичайно ж, знала, що виходу через передні двері немає, але все ж пішла в цю сторону. — Вихід ззаду, не відволікайте водія, — сказала Ольга, коли Ніна постукала до неї. — Я знаю. Я хотіла сказати вам величезне спасибі. — Що ви? — засмущалася Ольга, я просто виконую свою роботу.

— Ось за це і спасибі, — сказала Ніна Сергіївна. Після Ніни Сергіївної до Ольги підійшли бабуся з онукою: — Спасибі вам, дівчино, ви нас врятували сьогодні, — сказала бабуся, а внучка простягнула їй яблуко. За бабусею з онукою пішли інші пасажири. Начебто просте слово» Спасибі » – не забирає сил і енергії, але зате як воно іноді зігріває. Ось як у випадку Ольги, яка весь день тоді посміхалася, згадуючи про своїх задоволених пасажирів.

Джерело