Все частіше чую в наші часи про те, що справжнього кохання не існує. Та я впевнена в протилежному. Розкажу Вам історію моєї рідної тітки Тамари.

Так склалося її життя, що у свої 40 вона залишилася одна – дітей у неї не було, а чоловік, з яким вони жили в цивільному шлюбі, кудись подівся. Й тітка моя вже навіть не мріяла про те, що колись зустріне людину, яка зробить її щасливою.

Якось у неї дуже заболіла спина й лікар сказав, що їй необхідно поїхати на Закарпаття до якогось санаторію й підлікуватися. Що вона й зробила. Й не очікувано для себе зустріла там чоловіка, якого покохала. Та у нього, правда, були проблеми з ногами після аварії й він був на інвалідному візку. В тому санаторії проходив якусь реабілітацію. Та це не завадило їм обом в їхньому спілкуванні аж ніяк.

Запавши один одному в душу – вони роз`їхалися. Далі – спілкувалися по телефону та в Інтернеті, й це тривало десь рік. Пам’ятаю, як мама моя і всі навкруги говорили тітці Томі, щоб вона покинула такого кавалера й знайшла когось кращого, з ким вона могла б побудувати сім’ю. Але та на відріз відмовлялася й все чогось чекала.

Й Ви знаєте, дочекалася. Одного для її коханий приїхав до неї з величезним букетом троянд і зробив пропозицію руки та серця. Як виявилося потім, після їхньої зустрічі в санаторії, він взяв в себе в руки та почав швидко відновлюватися. Ось така була в нього жага побачити свою кохану знову й зробити її щасливою.

Тож і це не все. Анатолій, так звали коханого чоловіка моєї тітки, продав свій бізнес та квартиру у своєму місті й переїхав жити в наше місто. Придбав для них з тіткою Томою будинок й запропонував побудувати справжню родину. Вона погодилася.

Зараз моїй тьоті вже 45, й вона ходить по вулиці з рожевою колясочкою. Вона щаслива, бо дочекалася свого щастя. А для нас всіх – це була непросто історія, а дивовижна казка, де справжні почуття існують і ладні на все.

Джерело