Лампочка в кімнаті вже майже тиждень, як перегоріла. Не темно, але неприємно, бо на очі давить. Десять разів уже просила чоловіка нову вкрутити. Усі якісь відмазки в нього. То купити її треба, то вкрутити ніколи.

А тут дивлюся, сидить чоловік, у телефоні. Думаю, ну все попалося, тепер ніяк не відвертеться. Підходжу до нього і говорю: «Андрію, вкрути лампочку в кімнаті, будь ласка.»

Чоловік, уп’явшись у телефон: «Ну чого? Сама чого, не можеш щось? Там роботи на 2 хвилини. Чого мене турбувати?»

Я: «Звичайно можу. Але ти мені тоді на що, поясни мені, будь ласка?

З обов’язком жити зі мною і хропти на вухо добре і кішка справляється. Розвалитися на весь диван? Теж у неї непогано виходить.

Гуляти і балакати про те я і з подругами можу. Все одно ми з тобою окрім дачі нікуди практично не вибираємось. У крайньому випадку собаку ще заведу.

Розкидати у квартирі чудово і у дитини з кішкою виходить. Гроші заробляти я й без тебе можу. Так НАВІЩО ТИ МЕНІ тоді?»

Беру лампочку та йду сама її вкручувати. Вкрутила. Залишок дня не розмовляли. А ввечері, як ні в чому не бувало, починає просити їсти.

Я: Чого ? Сам чого, чи не можеж приготувати? Там роботи на 2 хвилини. Чого мене турбувати?

Більше чоловік мене про те «чи можу я щось сама зробити» не питав. Навіщо я все це?

Чоловіки, якщо жінка просить, то чому б одразу не зробити? Ми ж на ваше: “приготуй поїсти, будь ласка” не говоримо: “я втомилася”, “не бачиш, я зайнята”, “сьогодні не можу, давай завтра, післязавтра, через рік”. А питаємо, що вам приготувати. Чи ні?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело