Зараз мені 30 років, і у дитинстві я постійно раділа тому, що народилась дівчинкою, думала, що всі хлопці дурн1, яким не пощастило, адже саме мені купують красиві іграшки та платтячка, мені даруватимуть квіти та носитимуть портфелі.

У підлітковому віці я все ще була щасливою тим, що дівчина. За мною бігали хлопці, якими я вертіла, як хотіла, а вони всі виконували мої побажання. Щасливою я була рівно до того моменту, поки не закінчила університет і не увійшла у доросле життя. І тоді я пізнала справжню істину: або ти чоловік і отримуєш хорошу роботу, або ти красива дівчина, яку, якщо й візьмуть на хорошу роботу, то все одно натякатимуть, що це не твоя заслуга!

Якщо жінка помиляється, то керівники скаженіють, адже чомусь у їхніх головах все ще є думка, що замість роботи, вона пиляла нігті та обговорювала з подругою побачення. Якщо ж помилиться у тому самому чоловік, то керівництво просто несхвально помотає головою.

Найгірша ситуація у тих жінок, які потрапили на роботу ще не заміжніми, адже чомусь керівництво тоді переконано, що тобі немає чим зайнятися і вішає всю роботу, але неважливу, адже ти ще «не подорослішала». Їх не цікавить, що ти хочеш знайти свою людину, вони переконані, що ти просто ще не зацікавила першого зустрічного.

І це я ще не говорю про те, як мені складно доводиться тільки я сідаю за кермо, адже більшість чоловіків переконані, що я нічого не вмію і навмисно мене підрізають, мов бажають довести свою теорію. А якщо щось і трапляється, то мені потім годинами доводиться пояснювати, що я не купувала права і дотримувалась усіх правил.

Ех, де ж ті самі джентльмени з дитинства, які бігали за мною та носили портфель? Можливо, ми їх розпестили, й зараз вони не розуміють, що «дорослих дівчаток» також не можна ображати?

Джерело