Антоніна повільно йшла по селу. Її син, Вася одружився кілька місяців тому, взяв свою, місцеву дівчину. Сильно опиралася Антоніна цьому весіллі, сім’я нареченої заможна, а Антоніна з сином жили небагато, куди їм змагатися з такими.

– Ой, синку, не приживешся ти в цій родині! Подивися, як вони живуть, не рівня нам. Будеш у них у вічному поклоні. Знайди собі дівчину просту, працьовиту. Ліда у них розпещена, звикла з народження до красивого життя, не пара вона тобі!

Чим вже сподобався Ліді Василь невідомо, хіба що зовнішністю. Тут вже не посперечаєшся – хлопець видний, високий, волосся чорне, як крило ворони, а очі сині. Не одне дівоче серце yхкало, коли він повз проходив, кожна мріяла про таке нареченого.

Ось і Ліда потрапила у вир синіх очей! Відразу заявила батькам, що вийде заміж за Василя, іншого їй не треба! Покректав батько, подумав, і дав згоду. Хлопець хороший, а що небагато живуть, то й що. Але поставив умову дочці, що жити вони з чоловіком будуть в батьківському домі, у дружини.

Ліда не опиралася! Не дуже їй і хотілося їхати з рідного багатого будинку в невелику бідну хатинку, до свекрухи, до жінки, яку вона не знала, та й знати не хотіла.

Весілля відгуляли красиве, пишне. Антоніна, хоч і проти була, але що вже зробиш? Всі сили приклала, щоб по-людськи сина одружити. Корову продала, ще деяку живність, трохи грошей відкладено було, все для сина. Аби щасливий був.

Звістка про те, що молоді будуть жити у нареченої була для жінки несподіванкою!

– Як же так, синку? З давніх давен-дружина до чоловіка йшла в будинок. Порядок такої!

– Мама, ну який порядок, це за царя гороха було. Ну де ми тут будемо жити?

– Ось кімнатка, спеціально для вас готувала, меблі нові, ремонт зробила.

– Мама, ми вже все вирішили, будемо жити у Ліди в будинку, не поїде вона в наш будинок, до іншого життя звикла.

– Ох, синку! Неправильно це, тут ти господар, а там ким будеш? У прийми йдеш, недобре!

Хоч скільки вмовляла Антоніна сина, він не слухав. Та й як послухаєш матір, адже Лідочка відразу йому сказала, що жити в їхньому будинку не стане. Василь від любові сам не свій був, будь-яке слово дружини для нього закон.

Гірко Антоніні дивитися на сина, ще й місяць з весілля не пройшов, а зовсім змінився Вася, про матір забув, не заходе, в гості не запрошує.

А як запросить? Сам в багатому домі, як гість, голосу свого не має, дружина всім керує.

Ліда єдина дочка в сім’ї, всі їй потурають, всі бажання виконують. Живе, як принцеса. Перший раз прийшла Антоніна в гості до сина через тиждень після весілля, скучила дуже, раз син не йде, то вона сама сходить.

Відразу зрозуміла, що не дуже їй в будинку сватів раді, відкрито не сказали, але і на чай не запрошували. Посиділа Антоніна годинку на стільці біля дверей, а говорити то і ні про що! Невістка до свекрухи так і не вийшла, свати парою слів перекинулася, та своїми справами займається.

– Вибач, Тоня, не кликали ми сьогодні гостей, ніколи мені! – сказала сваха.

Син з матір’ю теж не дуже ласкаво розмовляє, не радий, що прийшла незвано. Посиділа Антоніна, та пішла! Після, кілька разів приходила і такий же прийом, не чекають її. Скільки разів зарікалася жінка не йти, а проходить час, і таке бажання сина побачити, що не втриматися.

Уже й син став хмуритися побачивши матері, а один раз почула Антоніна, як невістка йому в кімнаті вимовляє.

– Що вона ходить сюди, хто її кликав? Прийде і сидить годинами, не виженеш!

Відповідь сина Антоніна не почула, але зрозуміла, звідки вітер дме.

Вийшов син, в очі не дивиться.

– Не прийду я більше, синку! Бачу, що не своїм розумом живеш, матір зовсім забув. Відразу я тобі казала, що жити за вказівкою будеш, Не послухав ти мене. Прости, сваха, що приходила незванно, думала, по-людськи син жити буде, а він і думки своєї не має в вашому домі.

Дійшла до будинку, серце щемить, голова обертом йде. Зрозуміти не може, в кого її син перетворився. Завжди вони дружно жили, все ладилося.

А Василь і сам не радий. Хоч і любить дружину, але і матір йому не чужа.

А Ліда всім незадоволена, звикла батькам вказувати, так і з чоловіком себе веде. Сказав дружині:

– Ліда, мати у мене одна, і я у неї один! Винен я перед нею, зовсім відвернувся. Не хочеш, щоб вона приходила, значить і я тобі не потрібен. Хто я в вашому домі? Приймак і є! Все роблю, працюю від зорі до зорі, а слова свого не маю. Знала ти, за кого йшла, не хочу я такого життя.

Змучила ти мене наказами своїми. До матері не пускаєш, сюди вона йде – незадоволена! Значить і я тут зайвий.

Ліда губи надула, не очікувала такого від чоловіка. А Василь до матері пішов.

Зайшов до рідного дому, так добре йому стало, ніби величезний тягар з плечей впав. Матері в хаті не було, вийшов на подвір’я, а Антоніна з городу йде. Підійшов до неї син, обняв:

– Ти пробач мені, мамо! Не послухав тебе, а ось як виходить!

– Нічого синку, я все розумію! Але як далі жити будемо?

– Ох, мамо, важко мені! Ліда непогана, але звикла, що всі їй підпорядковуються, розбестили її. Не згоден я так жити, сил моїх немає.

Довго вони розмовляли. Незабаром почули, як грюкнули хвіртка. У будинок увійшов батько Ліди:

– Привіт, Антоніна! Вибач, що без запрошення, поговорити хочу!

– Проходь, Іване! Ми гостям завжди раді!

– Я тобі тут гостинці приніс!

Антоніна на стіл накрила. А Іван говорити став:

– Довго у нас дітей не було, думали вже бог не дасть. За тридцять з хвостиком нам з дружиною виповнилося, і повідомила дружина мені радісну новину – дитину чекає. Народилася Ліда, щастя наше несподіване!

Ну і закрутилося все навколо неї, всі капризи виконували, я іноді грюкну на дружину, щоб зайвий раз не балувала, а вона в сльози – не любиш ти, Іван, дочку і мене не любиш! Ну що тут скажеш!

Винен – ​​поступався дружині багато, Ліда підростати стала, розуміти початку, що через матір всього домогтися може. Дружина все сама по дому робила, дочку не допускала, мовляв напрацюється ще, коли заміж вийде! Так і виросла, білоручка!

Не виправдовую себе, треба було відразу наполягти, щоб до чоловіка жити йшла, але у дружини істерика – як дочка жити там буде? Не ображайся, Антоніна, але сама розумієш, що живемо ми по – різному! Піддався я на вмовляння і дочка залишилася у нас в будинку.

Я сьогодні додому заїхав, коли Василь пішов, вдома крик, сльози, дочка злиться – чоловік посмів не послухатися бариню! Стукнув я кулаком по столу, вгамувалися відразу і до вас пішов.

Ти, Антоніна, і ти Василь на мене зла не тримайте, знаю, що в селі мене за куркуля вважають, але я всього сам домігся, своїми руками кожну дощечку в будинку вистругав! Але дружину шкодував завжди, багато їй прощав, і дочку упустив.

Я думаю так! Забирай дружину, Василь і веди в свій будинок! Якщо любить, то погодиться. А ти, Антоніна, вчи її всьому, побрикається трохи і звикне, вона у мене дівка гарна, але мати її з розуму збила, пилинки здуває. Нехай поживе по-іншому, ми чим зможемо, допомагати будемо, але дочка повинна зрозуміти, що заміж вийшла і сама повинна будинок вести, а не матір їй прислужує.

Антоніна кивала, погоджуючись. Хоч і страшнувато було, як вони з невісткою порозуміються, а й сина шкода.

Привів Василь дружину в будинок. Ліда, на подив виявилася дуже поступливою і веселою, всьому вчилася охоче, на Васю дивилася закоханими очима.

Зовсім інше життя почалася, Антоніна не натішиться на сина, на невістку. А незабаром молоді повідомили батьків – буде в родині поповнення, в лікарні сказали двійню чекайте! Ось така історія! Головне, вчасно прийняти правильне рішення і злагода прийде в сім’ю!

КІНЕЦЬ.