Був вечір п’ятниці, я традиційно приготувала улюблену страву чоловіка – картоплю запечену з овочами за куркою. Та на столі вже все прохололо, а Ярослава так і не було.

Раніше він так не запізнювався, особливо в останній робочий день тижня. Я трохи почекала і вирішила зателефонувати. Та ніхто мені не відповів. Я почекала ще хвилин десять і набрала знову.  Та знову безуспішно.

Я була наполегливою, тому через тридцять хвилинок подзвонила знову. І, о еврика, мені відповіли.

– Так, привіт. Проблеми на роботі, буду пізніше. – сказав Ярик доволі неприроднім тоном.

Я відразу запідозрила, що щось не так. Такий голос не був властивим коханому. Так багато питань. Де він був? Чому відразу не відповів? Які такі проблеми на роботі, які виникли якраз в кінці робочого дня? Та й невже не можна було в такому разі мене попередити?

Я не стала виясняти стосунки по телефону, тому просто обірвала розмову. Сказала, щоб передзвонив, коли звільниться. Та слухавку покласти забула. І потім прислухавшись, почула жіночий сміх поряд з чоловіком. Тоді я й зрозуміла, що це далеко не робоча обстановка.

Чути було, що вони кудись ідуть. Тому я подумала, що саме виходять з офісу. Не гаючи ні хвилини, відчайдушно кинулась туди. І саме вдалось встигнути у потрібний момент.

На стоянці я відразу впізнала автівку Ярослава. А в ній і самого чоловіка із якось жінкою. Я сіла назад в таксі, доплатила грошей і попросила прослідкувати за машиною. Ми заїхали в спальний район. Парочка вийшла і попрямувала до входу одного із будинків. Я не витримала і вистрибнула із криком:

– А ти що тут робиш, Ярику?

Він обернувся  та поглянув на мене із страхом в очах. Та відповіді не знайшов. Його пасія також чомусь сильно перелякалась та бігом повернулась назад до автомобіля. Я не стала виясняти стосунки на людях. Та і взагалі не бачила потреби розпилювати свої емоції на людину, якої від того моменту для мене вже не існувало.

Не передати ніякими словами, як мені було важко справитися із своїм горем та приниженням. Образливо, що дуже кохаєш людину і думаєш, що це взаємно, а потім виходить ось так.

Та, маю надію, що в свої 34 у мене ще є шанс знайти когось, хто буде мене по-справжньому цінувати.

КІНЕЦЬ.