Я працюю за кордоном на заводі в Чехії. На цьому заводі роблять сир. Перший рік було дуже добре працювати. Я погано знав мову та бригадир старався мені пояснювати через перекладача що я маю робити. З мене з бригадиром Марком були хороші стосунки, я знайшов друзів серед інших співробітників.

Ми проводили разом вільний час, гуляли містом та ходили в паби. Ми проживали у будинку для робітників, разом з нами проживав Марк, увечері ми розслаблялися за кухлем п ива.

Проте згодом Марка підвищили та він змінився до непізнаванності. Я не міг зрозуміти що з ним сталося, він почав до нас прискіпуватися та робити зауваження з будь-якого приводу. Він переїхав жити у власне житло та дуже задер ніс.

Ми йшли на роботу з надією, що скоро Марк знову буде тим хлопцем, з яким ми любили розважатися та весело проводити час. Проте після того, як ми прийшли на роботу, зрозуміли, що наші надії виявилися марними. Марк вліпив нам штраф за те, що ми прийшли на роботу не на 45 хвилин раніше, а на 40. Мовляв, за такий час ми не зможемо підготуватися до робочої зміни. Ніби 5 хвилин щось вирішують.

Потім він стояв над душею, уважно спостерігаючи, як я виконую свою роботу. Звичайно, під таким натиском я не міг працювати та у мене трусилися руки. А коли його покликав хтось з керівництва, я старався якомога швидше виправити недоліки в моїй роботі. Цього дня я з великим нетерпінням чекав, поки настане обід.

Та й в обідньому залі Марк мене дістав, він демонстративно подивився на годинник та сказав, що я дуже довго їм. Я заперечив, сказавши, що у мене законна перерва та на неї відведений відповідний час. Коли він закінчиться, я уже буду на робочому місці.

Я здогадуюсь, що у нього тепер більш відповідальна посада, але це не означає, що через підвищення у нього повинні зникнути людські якості.

Мені здається, що наступного разу у мене увірветься терпець та я поділюся з ним своїм обідом насадивши йому на голову тарілку замість капелюха.

Тверезо обдумавши ситуацію, що склалася, я вирішив шукати нову роботу.

Вчора ситуація почала ускладнюватися, адже Марк вирішив подати ідею скоротити нам обід рівно в половину. Здається, що назріває бунт на заводі та його призначення на цю посаду скоро зміниться звільненням.

А поки мені доводиться більше працювати, крім того, я не встигаю поїсти та працюю голодний, хоч бери та жуй сир, який ми виробляємо. Я тепер ношу в кишені горішки та потай їх їм, адже так взагалі можна з голоду померти. Надіюсь, ніхто не помітив, я чудовий актор.

А нещодавно я підлаштував один прилад так, що він почав працювати повільніше. Відповідно, в усьому звинуватили Марка, а ми можемо трішки відпочити поки розбираються з приладом.

КІНЕЦЬ.