Мені 55 років, живу у невеликій двокімнатній квартирі з трьома онуками. До такого життя я прийшла завдяки своїй недолугій доньці. Мені складно цілими днями сидіти з онуками, бо їх треба годувати. Пенсія у мене маленька, а додаткового прибутку немає.

Я сама винна, що потрапила до такої ситуації. Коли я була молода і тільки вийшла заміж, то зав аг ітніла. Лі кар сказав, що дитина наро диться з відхиленнями у розвитку. Чоловік зажадав, щоб я позбавилася дитини, але я відмовилася.

Коли я наро дила дитину із серйозним ді агн озом, то чоловік залишив нас. Він побоявся труднощів. Я можу його зрозуміти, хоч тоді я його зненавиділа всім серцем. Через час я змогла впустити у своє життя нову людину. Павло зміг прийняти мене і мою хвору дитину.

У шлюбі з ним у нас наро дилася донька Христина. На жаль, Павла на довго не вистачило. Він залишив мене, але обіцяв допомагати грошима. Я не здавалася, виборювала своїх дітей. Робила все, щоб вони ні в чому не потребували.

Коли п 0 м ер син, то мене начебто підмінили. Я забула про доньку і згадала про п ляш ку. Довгий час я безпробудно пила. Христина росла сама собою.

Вона навчилася бути самостійною, знайшла підтримку та розуміння у поганій компанії. Вилі куватись мені допомогла сусідка. Вона мене змусила закодуватися. Коли я повернулася додому, то Христина влаштувала у нашій квартирі справжнє кубло. Я й подумати не могла, що з тендітної та милої дівчини виросте егоїстична хамка. Я розумію, що в цьому є моя помилка.

Я намагалася виправити ситуацію, але в мене нічого не вийшло. Якось вона повернулася зі школи додому та заявила, що переїде жити до свого хлопця. Я не змогла її зупинити. Рівно 8 років я її не бачила.

Христина максимум могла зателефонувати кілька разів на рік, щоб попросити грошей. Місяць тому вона прийшла до мене із трьома дітьми. Я була дуже здивована, адже про онуків нічого не знала. Вона попросила посидіти з ними кілька хвилин, доки не залагодить свої справи.

Минуло півмісяця, а її досі немає. Дітки по мамі не нудьгують. Коли я вперше побачила дітей, то жа х нулася. Брудні, голодні, погано говорили. Я не могла зрозуміти, як рідна мати могла так поводитися з ними.

Я не засуджую її, адже сама покинула її. Віддавати дітей у дитячий будинок совість не дозволяє, але й дбати про них я не можу. Тепер не знаю, що робити. Ця ситуація мене кидає у мандраж. Сподіваюся, що у Христини прокинуться материнські почуття, і вона повернеться за ними.

Джерело