Орися нашій мамі і своїй свекрусі ще з зими почала натякати, що діти кволі, треба їх обов’язково на море звозити, а потім і в санаторій хороший, щоб на весь рік хватило. Чоловік її цього ніби не бачить, після роботи на диван плюхається і насіння гризе, замість того, щоб підробіток шукати. Мама ж останню копійку їй віддає. А в мене вже сил нема на це дивитися.

Зустріла свою подругу по університету, виглядала Ліда якось дуже вже засмучено, я її затягла в кафе, на розмову, і Ліда розповіла мені про свою сестру, з якою вона ось уже років п’ятнадцять як безуспішно бореться з приводу поборів з мами та свекрухи.

Вони з сестрою вийшли заміж практично одночасно, але принципи існування їхніх сімей зовсім різні. У Ліди – озираються тільки на себе, встигають допомагати батькам, а Орися, її сестра, з першого дня заміжжя створювала собі імідж “що потребує”, вічно випрошуючи гроші то у мами, то у свекрухи.

Окрім грошей, Орися активно залучала бабусь до допомоги з дітьми, мовляв не впораюся, давлячи на жалість, розповідала, які сини у неї слабкі, що треба влітку і на море з’їздити, і в санаторію відпочити.

І бабусі, відриваючи від себе останні копійки, віддавали всі вільні гроші, бігли за першим покликом посидіти або погуляти з коляскою, Орися наполягла на їхньому швидшому виході на пенсію, щоб уже можна було напевно отримати бабусю-няню будь-коли.

Такий стан речей швидко увійшов у звичку, причому у звичку у всіх, як у Орисі з чоловіком, так і у батьків. Єдиний, хто не хотів миритися з цим – Ліда, вона намагалася умовляти сестру, соромити, але все було безуспішно. Та скаржилася, що не вдається зводити кінці з кінцями і не припиняла випрошувати “добровільні внески”.

Зрештою, Ліда перестала перераховувати матері гроші, бо вони плавно перетікали в кишеню її сестри, а допомагати почала цільовими покупками – пальто, чоботи, продукти, аптека… Просила мати не відривати від себе, але жаліслива бабуся тільки рукою махала: “А що мені треба, у мене все є, а їм, молодим, якась допомога…”

Орися намагалася уникати спілкування з сестрою, тому що часто отримувала від неї закиди, але каятися не збиралася. Її чоловік вдавав, що не в курсі всіх цих подій, на роботі не упирався, знаючи, що якась копійка ззовні завдяки зусиллям дружини прикотиться.

Ліду я вислухала, поспівчувала, але що я могла їй порадити? Безумовно, погано, коли діти, замість того, щоб підтримати батьків, самі вимагають підтримки, але це їхні діти, батьки їх так виховали, хоча, погодьтеся, дивно, що в одній сім’ї виросли дві такі геть різні дочки.

Фото ілюстративне

Джерело