Наталя вперше за 5 років наважилася приїхати в село. У неї була радісна новина, яку вона хотіла сказати мамі не по телефону – вона виходить заміж, Андрій зробив їй пропозицію.

Дівчина знала, якою щасливою ця новина зробить її маму. Вона згадувала материні слова: «Зачекай, донечко, Григорій, видно, не твоя доля. Твоя тебе обов’язково знайде».

І знайшла таки. Правда, аж в столиці, хто б міг подумати. Наталя вчилася в університеті в обласному центрі, там і роботу знайшла. А потім її і ще кількох дівчат з роботи відправили на конференцію в Київ. Там вони з Андрієм і зустрілися вперше.

Цих карих оченят Андрій забути не зміг. Наталя повернулася додому, а Андрій шукав нових зустрічей. Так тривало пів року. Хлопець, зрозумівши, що не бачить свого майбутнього без Наталі, наважився зробити їй пропозицію. Вона погодилася, і тепер, щаслива їхала додому, щоб сказати все матері.

Автобус приїхав в село коли вже смеркало. Наталя вийшла на зупинці і враз її ніби підкосило. Біля чорної автівки стояв Григорій.

Звідки він тут узявся? Люди казали, що він теж давно живе в столиці. Ну навіщо ця зустріч зараз, коли вона майже вгамувала той біль, якого він їй колись завдав.

Перед очима усе попливло. Наталі було 18, коли на дискотеці вона познайомилася з Григорієм. Чоловік відразу сподобався дівчині, він був зовсім не схожий на сільських хлопців – доглянутий, з вишуканими манерами, на дорогому авто.

У них зав’язався бурхливий роман. Дівчина не чулася від щастя. Та раптом новина – Григорій зізнався, що вже три роки, як одружений, і вдома, в столиці, його чекають дружина і маленька донечка.

Сказати, що для Наталі це був кінець світу, не сказати нічого. Дівчина змарніла, мама вже й не знала, що робити. Наближався вересень, Наталя поїхала на навчання, а мама щодня вмивалася слізьми, просила Бога, щоб не карав її єдину доньку, щоб вберіг її.

За 5 років історія вже набула трохи сіріших відтінків, Наталя вже майже не згадувала своє перше кохання. І ось знову доленосна зустріч.

Григорій відразу впізнав Наталю, ні він не йшов, він біг.

– Не знаю, як у тебе зараз склалося життя, – почав Григорій, але я не можу без тебе. Я розлучився і приїхав шукати тебе. Дівчинко моя, ти навіть не уявляєш, що ти для мене значиш. Ти моя, чуєш, моя.

Григорій почав обнімати Наталю, а вона стояла, мов вкопана, до кінця не розуміючи, що коїться. Вони присіли в кафе, Григорій розповів, що після зустрічі з нею, уже не хотів, і не міг жити з дружиною. Розлучився, доньці помагає, а хоче бути тільки з нею, з Наталкою.

Наталя слухала слова коханого і не могла зрозуміти, чому саме зараз він їх говорить. Якби він це сказав 5 років назад… А як же Андрій, вона ж погодилася стати його дружиною.

Додому Наталя повернулася пізно. Мама не спала, чекала доньку.

– Що мені робити, мамо? – Наталя запитально дивилася в очі своїй найріднішій людині. І все їй розповіла.

З кожним словом мама ставала все сумнішою. А потім розплакалася:

– Видно, доню, доля в жінок у нашому роді така. Настав час тобі все розповісти. Ти народилася тому, що у мене була дуже схожа ситуація. Я теж, в свій час, покохала одруженого. Спочатку не знала, а потім було вже запізно, бо ти мала з’явитися на світ.

Заміж мала виходити за доброго парубка з нашого села, та коли дізналася, що чекає дитину, не захотіла завдавати йому сорому, тому й поїхала далеко-далеко, туди, де ніхто мене не знає.

Чужу сім’ю руйнувати – то великий гріх. Бач, як усе вийшло. Я думала, все забулося, Бог не згадає це, принаймі тобі. Та бачиш доню, яке воно, колесо долі.

Зранку задзвонив телефон. 20 пропущених, ого!

– Сонечко моє, ти де пропала? Я дуже хвилювався. Ти весь вечір не брала слухавки. Що сказала мама?

Наталя дуже зраділа, почувши голос Андрія:

– Благословляє нас мама, але ти маєш особисто приїхати, у мами моєї руки просити. У нас в селі такий звичай.

– Звичайно, без проблем. Чекайте, завтра буду.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело