Світлана вперто не брала слухавку, хоча бачила, що від колишньої однокласниці Тетяни вже, як мінімум десять пропущених викликів. Вона вже чула про зустріч однокласників з нагоди 20-ти річчя закінчення школи. Та для себе вирішила – туди вона не піде. Жодного разу не була, і нічого не станеться, якщо вона пропустить і цю, ювілейну, зустріч.

Та Тетяна була не з них, хто так просто здається. Вона писала, телефонувала, і нарешті вмовила Світлану прийти на зустріч, обіцяючи, що все буде феєрично.

Світлана поклала слухавку, сказавши «так», і розгублено подивилася навколо. В її голові крутилося безліч думок. Найбільше її хвилювала зустріч з Зоряною, її колись найкращою подругою, яку вона не бачила років 15, та й, чесно кажучи, і не хотіла бачити. А навіщо їй зустрічатися з людиною, яка забрала у неї щастя?

Світлана дружила з Зоряною практично з першого класу, вони були більше, ніж подруги, робили все разом. І в інститут теж разом поступили. Одного вечора в кафе вони познайомилися з компанією хлопців. Світлані відразу до душі припав Євген, талановитий молодий художник, з неперевершеною харизмою.

Закохалася Світлана до нестями. Євген провів кілька вечорів з дівчиною, а потім почав пропадати, спочатку на кілька днів, потім – на кілька місяців. Світлана відчувала, що щось тут не так, і не помилилася.

Якось Зоряна покликала Світлану в кафе, довго думала, ніби наважувалася розповісти їй щось дуже важливе. Говорили ні про що, розмова не в’язалася. Раптом Світлана побачила, що в кафе зайшов Євген. Хлопець сів за їх столик, і без зайвого вступу почав:

«Вибач, Світлано. Я кохаю Зоряну. Уже їй і пропозицію зробив. Ми вирішили тобі зізнатися, бо не чужа ти нам. Зоряна дуже хвилюється через це. Та я впевнений, ти все зрозумієш».

Євген говорив, а у Світлани земля йшла з-під ніг. Зоряна винувато опустила очі.

«Може, дружкою будеш» – намагався жартувати хлопець, але обом дівчатам було не до жартів.

«Як ти могла?» – крутилося в голові у Світлани.

Всі ці 15 років Світлана свідомо намагалася нічого не знати і не чути про свою зрадливу подругу. І ось, зараз їй потрібно буде з нею зустрітися. У неї, напевно, все прекрасно. Чоловік, діти, кар’єра. Світлана співчутливо глянула на себе в дзеркало – так, на свої 37 вона ще виглядає нічого, але що вона скаже, коли всі на зустрічі хвалитимуться своїми дітьми, чоловіками, сім’ями. У неї ж нічого! Після зради подруги Світлана так і не знайшла особистого щастя.

Світлана все ж знайшла в собі сили, купила гарну сукню, зробила зачіску і макіяж. Що-що, а вигляд у неї має бути шикарним, якщо вона вже погодилася йти на цю зустріч.

Зоряну вона впізнала не відразу, змарніла жінка навіть через 15 років винувато дивилася на подругу. Підійшла до Світлани першою: «Знаю, ти і досі не пробачила мене. Маєш право. Тільки знаєш, щасливою я теж не стала. Ще невідомо, кому з нас більше пощастило».

Потім Зоряна розповіла, що вона з Євгеном уже кілька років, як розлучилася. Практично сама виховує двох синів-підлітків. Ті роки, що була в шлюбі, згадує як найгірші. Традиційне сімейне життя не вписувалося у рамки вільного художника, він переїжджав з місця на місце, шукаючи натхнення, думав більше про мистецтво, ніж про дітей і  дружину, частенько не ночував вдома.

Весь вечір подруги говорили, з кожною хвилиною між ними все більше танула 15-ти річна крига. В кінці Зоряна запросила подругу до себе додому: «Знаєш, моя мама буде дуже рада бачити тебе. І не тільки мама».

Зоряна підморгнула Світлані. Та зрозуміла, що мова йде про молодшого брата Зоряни, Степана.

«А Степан так і не одружився. Як закохався ще в школі у тебе, так і досі говорить, що кращої він і не зустрічав».

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело