Моя подруга мешкає одна. Давно у розлученні. Чоловік вчинив із нею не дуже добре: живучи з дружиною, збирав потай на квартиру, а коли назбирав подав на розлучення.

Тепер купив квартиру та живе там з іншою жінкою. При цьому живучи з дружиною був дуже вимогливий, любив комфорт і що б його доглядали. Тепер же (знаю від спільних знайомих) сам готує, стирає. Співмешканка відпочити, по ресторанах походити.

Загалом все шоковане тим, як він міг проміняти розумну, красиву, добру жінку на «іншу». Розлучення відбувалося на моїх очах. Подруга щосили намагалася повернути чоловіка, навіть до ворожок ходила.

Говорила, що не зможе жити сама. Він пішов жодного разу не озирнувшись. Прожили вони, до речі, 22 роки разом. Доросла дочка вже була одружена і жила окремо.

Як то кажуть, час лікує. Перехворіла, перебула і тепер я, чесно кажучи, іноді їй заздрю! Подруга розквітла. Живе сама і стверджує, що їй добре.

Схудла, зайнялася собою (зачіска, манікюр, тренажерний зал). Стала ходити в кіно та на виставки. З’їздила по тур. путівці до Пітера. Збирається за кордон злітати.

Її ніхто не контролює, не мотає нерви. Вона робить, що хоче і ні перед ким не звітує. Після спілкування з нею мені прямо завидно стає.

Але іноді в мене закрадається думка – чи так все прекрасно як вона нам описує? Може просто не хоче, щоб її шкодували?

Я ось іноді уявлю собі, що живу одна, як вона й розумію (хоча може мені так здається, тому що я одна не була), що бути однією в квартирі мені буде не дуже комфортно.

І напевно, всі ці фітнеси, масажі, і СПА – салони просто спосіб пізніше прийти додому?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело