– Ач, як ти добре влаштувалася, сестрице.

Знову своїх дітей втюхала мамі, а вона тепер моїх брати відмовляється!

Тепер забирай племінників і розважай! – брат, ще навіть не привітавшись, почав пред’являти мені якісь незрозумілі претензії.

Я добре знаю, в чому тут причина.

Мама сама не хоче брати дітей Вадима до себе на літо.

Бо привозить він їх без нічого: у старому, брудному одязі, та ще й завжди голодних. Невістка навіть змінного одягу дітям з собою не дає. Хоч добре знає, що відправляє вона їх не на день і не на два. Привезе брат їх в одній майці й шортах, а як холодніше стане, як тоді? Чи забрудняться? “Мамо, там дітям купиш щось переодягтися, це ж твої онуки?” – заявляє щоразу Вадим мамі. Тільки-от його зовсім не цікавить, що мама живе на одну пенсію.

Я ж, відсилаючи дітей до матері навіть на тиждень, завжди залишаю їй гроші. На продукти, одяг, на морозиво дітям. А брат вчиняє зовсім неправильно.

Мама і так все життя ростила нас сама. Вона не повинна тепер на старість ще й думати про забезпечення онуків.

Для цього в дітей є батьки.
– Ми тут з дружиною на море вирішили з’їздити. Куди я тепер малих подіну? – продовжував своє брат.
– Як куди, з собою, ясна річ. Відпочинуть, море побачать.
– Ні, ми цей відпочинок для двох спланували. Вже й білети купили. Та і який з дітьми відпочинок? Ірина не хоче їх брати з собою. Хіба я винен, що в мене є діти від першого шлюбу? То що тепер, ніякого особистого життя не мати?

А я гадаю, що Вадим сам винен. Ми з мамою одразу бачили, що його перша дружина зовсім несерйозна. То для чого двох дітей народжували? Вона любила з подружками в клубах розважатися, залишала дітей на Вадима, а в результаті втекла з іншим чоловіком за кордон.

При цьому дітей залишила на брата, бо вони нібито не входили в її плани.

З того часу Вадим і залишився з дітьми один. Ми, звісно, не залишили його в біді, чим могли, помагали. Я часто забирала дітей до себе, поки він працював. А тепер, коли в нього є нова жінка, пора задуматися! Ця Ірина нічим не краща за його попередню жінку, така ж легковажна! І постійно вимагає від Вадима грошей. А з дітьми його навіть не старається знайти спільну мову. Невже вона не бачила, на що йшла?

– Може ти побудеш з малими хоч тиждень,

– знову почав Вадим.
– А я, по-твоєму, вдома сиджу? Я працюю.
– Та яка там у тебе робота!
– Тебе це зовсім не повинно хвилювати. Я достатньо в житті тобі допомогла. Все, наша розмова закінчена!
Він пішов, але наступного дня зранку пролунав дзвінок від Вадима:
– Слухай мені сюди.

Або ти забираєш своїх дітей від мами, або я сам їх привезу. Тільки я не можу запевнити, що з ними все буде добре.
Мені мало очі на лоба не вилізли. Я не стала продовжувати слухати його беззмістовні погрози, тож просто заблокувала номер Вадима. Але маму на всякий випадок попередила, щоб вона в жодному разі не віддавала йому моїх дітей.

За три дні брат подзвонив до мами з криками, що через нас Ірина знайшла іншого.
– Ви з сестрою все життя мені зіпсували!

Як я жити тепер буду?

А я думаю, йому пора нарешті взятися за голову. Ні я, ні мама не зобов’язані виховувати його дітей. Треба було раніше думати. Я б місці Вадима ще подякував, що ми у свій час допомогли йому пережити зраду першої дружини.

Джерело