Ми з дружиною Русланою вже 5 років одружені та виховуємо спільну донечку Оксанку. З вигляду ми найзвичайнісінька сім’я – я працюю та забезпечую нас, а кохана доглядає дім та виховує донечку.

Не скажу, що моя робота аж так високооплачувана, проте, на життя нам цілком вистарчало і ніхто не жалівся. Так продовжувалось роки зо 3 та чи то рутина, чи ще щось, але моя дружина раптом захотіла чимось займатись.

Ми розуміли, що якась рядова робота їй не підійде, бо ж потрібно ще донечку глядіти. Навіть коли Оксанка піде в сад, допомоги зі сторони нам немає від кого чекати. А всі наслухані, як діти там хворіють – постійно брати лікарняний на роботі брати також не вихід. Та й мало хто з роботодавців бере до себе сімейних, бо знають як це відбуватиметься.

Таким чином Руслана взялась придумувати собі справу до душі. В цьому я на неї не тиснув, моїх грошей нам цілком вистарчало, тому дав дружині можливість проявити себе. А вона в мене жінка талановита й майже одразу знайшла собі декілька варіантів.

Спробувала проявити себе як “бізнесвумен” і почати власну справу. Спершу були ідеї, які не потребували великих вкладень, проте на це йшло багато сил, а грошей як таких вони не приносили. Знаю, що Руслана перелопатила весь інтернет в пошуках віддаленої роботи та хоча б якихось прибуткових ідей.

Та чисто випадково до нас прийшла думка відкрити власний магазин жіночого одягу. Не хочу хвалитись, але саме я наштовхнув дружину на цю думку. Якось ми довго ходили в пошуках потрібного плаття для коханої й коли я вже був зовсім знесилений, сказав – От мала б ти свій магазин, мені б не довелось по 4 години ходити за тобою.

Після цього Руслана серйозно взялась за цю ідею та почала вивчати всю інформацію. В цей момент вона була така піднесена та захоплена – відчувалось, що це саме те, що потрібно.

Весь час я старався допомогти їй – то раніше з роботи приходив і з донечкою був, то брав хатні справи на себе – загалом, робив все, щоб кохана мала змогу більше часу приділити новій справі. Навіть почав робити заощадження, щоб профінансувати захоплення дружини.

Таким чином вже через 3 місяці Руслана мені показала свій готовий бізнес-план з усіма прорахунками та ризиками. За цими даними я побачив, що кохана серйозно взялась за це, тому вирішив посприяти цьому і частину грошей взяти в кредит.

Невдовзі ми відкрили цей магазин і дружина повністю занурилась в роботу. Чесно кажучи, я очікував трохи іншого. Сподівався, Руслана проводитиме там якийсь час, але ж не весь день. Спершу почекав, щоб ситуація стабілізувалась, та і з часом нічого не мінялось. Так цей магазин забрав у мене дружину, а в доньки – маму.

Коли намагався пояснити це Руслані, у свою сторону почув лише звинувачення – ніби то, я так кажу тому, що вона також почала заробляти. Хоч це зовсім не так.

Ось так допомагай, підтримуй, а це ще обертається проти тебе. Тепер не знаю, що робити та як повернути дружину в сім’ю. Все стало так заплутано.

Джерело