Свого сина я виховувала сама, так склалося. Розлучення було повністю моєю ідеєю, але я досі вважаю це рішення одним із найкращих у своєму житті. Мама мене просила не розлучатися, але я її не послухала, і зовсім про це не шкодую.

Чоловік працювати не хотів, тому що свою професію він не любив, а любив він добре спати, смачно їсти і менше рухатися, за п’ять років шлюбу він так і не зміг знайти собі роботу, а я вирішила, що не хочу одна все тягти на собі.

Після розлучення стало легше, баласт залишився у квартирі колишньої свекрухи, а я почала заново будувати своє життя. Працювати довелося багацько, тому що потрібно було годувати, одягати та взувати дитину.

Тому я працювала коли на двох, а коли і на трьох роботах. Визнаю, це я прогаяла момент, коли жаліслива бабуся почала відверто балувати онука, який «при живих батьках сиротинкою залишився». Але на той час у мене не було іншого вибору – я працювала, а дитиною займалася моя мама.

Мої старання себе оправдали, мені вдалося все-таки стрибнути вище голови та заробити на окрему квартиру у дві кімнати. Синові вже було десять років, і жити з бабусею йому вже не дуже хотілося.

Коли ми переїжджали, вирішили, що мама й надалі оберігатиме онука, але вже на моїй території. Щоправда, виписувати онука від себе вона відмовилася категорично, сказала, що так їй спокійніше, але її справа.

Я думала, що після купівлі квартири моє життя стане легшим і можна буде відмовитися від долі ломового коня, але доля вирішила інакше. Мама сильно занедужала. Прогнози були хороші, тому ігноруючи всі її спроби від усього відмовитися, я почала заробляти ще більше, щоб їй допомогти.

Три роки ми боролися з цією проблемою. Оскільки бабусі було не до онука, то тепер я включилася у виховання сина і вже не планувала відключатися. Виходило четвертинка на половинку. Поки на захист не піднімалася бабуся, залучити сина до порядку виходило. Але якщо мама таки влазила, то доводилося відступати. Я не хотіла ще раз її нервувати, а проблеми любовно вирощеного тюленя вона приймала дуже близько до серця.

Я нарешті зрозуміла, що сама це допустила, тому треба вже приймати те, що є. Втратила сина, віддала кермо правління – насолоджуйся. І те, що в мене не було сил, часу та можливості вчинити інакше тут жодної ролі не відіграє.

Була слабка надія на те, що син піде служити, але вона не справдилась. Бабуся підняла всі свої сторічні зв’язки і вирішила цю проблему. Ще й мені висловила вкотре, що «я ж не мати».

Хлопчик нікуди не поступив, бо ще не вирішив, ким хоче стати. І на роботу з тієї ж причини не пішов, але це у нього спадкове від батька. У мене вже підкипало, але бабуся продовжувала захищати свого улюбленого онука, мовляв, не треба йому хапатися за перше, що попалося, нехай чекає на вдалий варіант.

А як на мене, не хочеш вчитися – ідеш працювати. Можна двірником, можна вантажником, можна продавцем – там завжди потрібні люди.

Але мама говорила, що я і так все життя на дитину уваги не звертала, а зараз йому ще й життя ускладнити хочу. Тому син сидів удома, продовжував лежати на дивані, грав у комп’ютер і періодично пропадав на якісь гулянки, заздалегідь випросивши гроші. Через не хочу, але давала.

І ось синочку двадцять два роки, і він тішить мене новиною, що я стану бабусею. Жити вони планують у мене. Тобто зі мною. І за мій рахунок, бо син не працює, а його обраниця студентка очного відділення.

Привітала я їх і дала йому добу, щоб зібрати речі та залишити мою квартиру. Син образився і пішов. Навіть гадати не треба куди – до бабусі. Вона передзвонила мені відразу ж, як онук її порадував новинами.

– Ти що ж таке твориш? Це твій син, у нього така подія, такі зміни в житті, його треба підтримати, а ти його з дому женеш? А як і на що він житиме?

Мама ще раз сказала, що «я не мати» і поставила слухавку.

Вже два місяці молода сім’я живе в неї, бавлячись на бабусину пенсію та якісь гроші з боку сватів. Я оплачую мамі комуналку і лікування, іноді скидаю грошей ще на продукти. Пускати сина до себе поки не збираюся.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело