Якось Ваня зголосився допомогти старенькій дійти з важкою сумкою від метро до будинку. Виявилося, що донька у бабусі працює касиром у місцевому супермаркеті. З того часу ваня отоварюється з великою знижкою.

Але це дрібниця, порівняно з тим, що трапилося з нашим героєм три місяці тому.

Іван поспішав на роботу, раптом поряд з ним припаркувалася затемнена автівка, з неї визирнув кругловидий брюнет і з ніжним акцентом сказав:

– Братику, дай зателефонувати, бо там не бажають трубку брати, знають, що це я. Потрібно вирішувати термінове питання. Не хвилюйся – це швидко.

Ваня помітив, що всередині сидить ще кілька брюнетів і відмовитися не наважився. Тим більше, що навряд чи хтось зазіхне на його кнопковий телефон, який і новий коштував не більше бачка бензину. Та й потім, Коля підстрахувався – приготувався, у разі чого, знести ногою бічне дзеркало Мерседеса, а бігати Іван вмів дуже швидко.

Але, на щастя у брюнета не було планів на Ванін телефон і з машини почулися гучні крики:

– Ало! Так, це теж мій телефон, у мене їх ціла валіза. Не вішай трубку. А чому? Давай увечері зустрінемося, поговоримо. Ну, давай завтра, чуєш? Ти за кого мене тримаєш? За дідуся?! Я витратив час та гроші! Я дізнаюся про твою адресу і приїду! Так, та й додай кави – це ще гроші. А ось такі! Звичайні 2оо гривень. Давай зустрінемось, посидимо нормально. Як ні? Послухай мене!

Віконце відкрилося і чорна машина нарешті випустила Іванів телефон зі словами:

– Ось же! Спасибі братику, удачі тобі.

Того ж вечора Ванін мобільник раптом поповнився на 300 гривень, а потім прийшла СМС-ка:

«Шановний Артуре. Якщо Ви думаєте, що будь-яка дівчина, з якою Ви сходили в кіно і попили кави, повинна виконувати всі ваші бажання, то я змушена Вас розчарувати – це далеко не так.

P.S. На цьому прощаюся, не дзвоніть мені більше, я недостойна Вашої уваги. Ви дуже добрий хлопець. Хоч не красень, зате щедрий та шляхетний. Посилаю Вам на 100 гривень більше і ні в чому собі не відмовляйте.»

Ваня почухав потилицю, відіслав 300 гривень назад незнайомій дівчині і приписав:

«Я не Артур, а випадковий перехожий, який позичив йому свій телефон. Це, звичайно не моя справа, але мені здається, що цей Артур – не та людина, з якою варто присідати на одному гектарі, а, тим більше, витрачати на нього свої гроші. Краще купіть собі новий шарфик».

За секунду дзвінок:

– Ало, доброго дня. Мене звати Оля. У наш час така рідкість – зустріти шляхетну та порядну людину. Хочу запросити Вас у кіно, щоб хоч одним оком помилуватися. Погоджуйтесь, у мене 300 гривень.

Ваня погодився, і ось уже три місяці Оля ним милується. А він – нею.

Джерело