З дитинства у мене збереглися тільки жахливі спогади, і в цим вина тільки моя мати, яка в ньому не брала участі. Я була наймолодшою із 3 сестер. Старшій було 14, коли мама вирішила, що з неї вистачить, залишила нас з батьком і пішла від нас. Ну, звісно, з трьома дітьми нелегко.

Мама втомилася постійно доглядати нас, готувати нам їжу, гладити, мити і прати … навіщо було все це робити, якщо можна було не робити?! Я пам’ятаю, хоч і була маленькою дитиною, що кілька років після цього тато недосипав.

Він працював весь день, а вночі тихенько забирався в будинку і готував нам наступного дня їжу. Згодом батькові полегшало, адже старша сестра рано взяла на себе деякі обов’язки нашої мами.

Коли ми виросли і вже стали більш-менш дорослими людьми, стали допомагати татові, як могли: по дому все взяли на себе, на батьківські збори ходила старша сестра, вона ж допомагала з уроками, заняттями та шкільними проектами.

Коли ми ще трохи виросли, завели свої сім’ї та почали працювати, ми почали щомісяця виділяти певну суму татові, адже його здоров’я за роки роботи 24 години на день дуже nостраждало. Почувши запах rрошей, мама заявилася до нас із вимогами, щоб ми і їй допомагали. Вона виглядала стр ашенно постарілою навіть на тлі батька, який посивів раніше часу.

Ми навіть бачити цю жінку не хотіли. Ну ми їй і сказали, що можемо їй тільки будинок для людей похилого віку запропонувати. Мама була впевнена, що ми і її фінансово забезпечуватимемо, і дуже здивувалася, коли ми вирішили цього не робити.

КІНЕЦЬ.