З Тарасом ми пробули в стосунках близько п’яти місяців і тоді я дізналась про те, що чекаю на малюка від нього. Коли показала тест на вагітність із двома смужками своєму обранцю, то, на мій подив, він навіть зрадів, запропонував мені вийти за нього заміж. Я, звичайно ж, погодилась і ми відгуляли гучне весілля в одному із пристойних ресторанів міста.

Після цього свої речі я перевезла до квартири свекрухи. Вона сама проживала у двокімнатній квартирі, тому й на нас місця вистачало. В той момент я тільки отримала диплом, на роботу не встигла влаштуватись, тому просто готувалась до народження дитини. Тарас заробляв, проте дуже мало.

З Ніною Олексіївною поладнати мені було важко ще з перших днів. І дня не минало, щоб я не вислуховувала її нотації, моралі, зауваження. Доходило навіть до того, що свекрусі не подобалося, як я одягаюсь та фарбуюсь. Потім до мене почали доходити чутки, що всім родичам і сусідам вона розказувала: якби не моя вагітність, то її син би зі мною ніколи не одружився. Нібито я така дурненька, негарна та неакуратна, що ніхто просто так би на мене й не глянув.

Мені, звичайно ж, було шалено образливо, тому декілька разів я жалілась чоловікові на таку поведінку його матері. Та він навіть слухати мене не хотів, тільки твердив, що мама це все жартома. І навіть коли ми сварились, то він не намагався ставити свої п’ять копійок, захистити мене. Вдавав, що зайнятий своїми справами і не брав участі в конфлікті.

Таке життя ставало для мене просто нестерпним.

За три роки у вічність відійшла моя бабуся, а свою квартиру залишила мені у спадок. Тому я й запропонувала Тарасу переїхати туди. Він неохоче, але погодився і скоро ми народили близняток.

Та навіть тоді жити стало нелегко. Самі можете уявити, як складно самій справлятися із трьома маленькими дітьми. Все звалилось на мої плечі: діти, прибирання, приготування їжі. Мій чоловік уже звикся, що все має бути стерильне, тому як тільки щось десь забруднювалось, то він чинив ґвалт.

Я пояснювала, що мені з цим всім справлятися і коханий запропонував просто «геніальне» рішення: нехай до нас переїде його мама і буде із всім допомагати. Бачили б ви мій вираз обличчя в той момент. Не хочу я більше такого життя. Ліпше падатиму з ніг, але такої допомоги мені точно не треба.

Тарас, звісно, образився на мене та вже декілька днів ігнорує. Йому неприємно, що я не хочу бачити його матір у своєму домі, але мені також було неприємно, коли він слухав приниження в мою сторону і жодного слова на захист сказати не міг. Дуже цікаво, як воно буде далі, та поки ситуація не з найкращих.

КІНЕЦЬ.