Лише відразу хочу прямо сказати, що я, особисто, ніколи не розуміла тих жінок, які ставали в майбутньому поганими свекрухами для дружин своїх синів, а в житті таке часто буває. Адже це дружина твого рідного сина, вона стає і твоєї ріднею, її потрібно прийняти як рідну дочку в свою сім’ю, без цього щасливим не може бути ніхто.

Ще коли мій син Станіслав був зовсім маленький, я вирішила, що буду найкращою свекрухою в світі, адже це буде вибір моєї рідної дитини і свою невістку, я прийму за свою рідну доньку.

Так і сталося, я обожнюю дружину свого сина Олесю, у нас немає непорозумінь зовсім ніяких, і навіть якщо ми колись сперечаємося, то це дружні суперечки.

Важливо просто розуміти і, головне, приймати все те, що тепер це не стільки твоя сім’я, як сім’я твого сина, це його вибір і варто щиро його прийняти, тоді усім буде добре.

Повинна сказати, що Олеся досить таки непроста людина, вона має характер непохитний, можливо, її минуле позначилося на її такому непростому характері. Її батько був теж не подарунком, праву кажучи, усім було складно з його непростим характером, а особливо його рідним людям.

Незважаючи на всі життєві перипетії і труднощі, Олеся виросла порядною та хорошою людиною. У школі вчилася краще за всіх в класі, після школи бігла на підробітки, сама склала дуже добре усі іспити та вступила до хорошого університету на навчання.

Дружина мого сина – людина, з якої потрібно брати приклад, це правда. Не дивно, що мій син закохався в таку гарну та розумну дівчинку. Зі свахою своєю, мамою Олесі, у нас теж дуже теплі відносини, мені шкода її, бо щастя у шлюбі вона зовсім не мала, з чоловіком їй жилося не просто зовсім.

Чого мені не зрозуміти, так це мотиви Олесі підтримувати з ним добрі відносини, ходити до нього в гості. Їй хочеться, щоб був рідний батько, якого їй не вистачало, це зрозуміло, але ж не така людина, як він. Що доброго він дав своїй доньці, до того ж, після кожної зустрічі вона ходить сумною, бо їй не подобається, як він живе зараз, Олеся шкодує його.

Я не раз натякала дружині свого сина, що їм потрібно дитинку народити, і буде чим зайнятися, вони житимуть для себе і для дитяти свого, а недобрі думки полишать їх назавжди. Тоді, навпаки, з’явиться щастя і людина, про яку можна піклуватися. Але, знову повторюся, це їхнє життя, і нехай вони самі вирішують, що їм робити.

У мене ж свої проблеми і сумніви, і останнім часом вони стали з’являтися, по відношенню до Олесі, на жаль. Такий не дуже хороший момент стався коли я запросила своїх дітей на свято. Я побачила на пальці дружини свого сина старовинне кільце, яке у мене десь зникло десь приблизно рік тому.

Спочатку я подумала, що це просто схоже кільце, але ні, це те саме. Я не питала в Олесі нічого про нього, де вона його взяла, та й взагалі, навіть не знаю, чи доречно це буде. Я не хочу думати, що вона успадкувала цю негарну звичку від свого тата. До того ж, вона знає, що могла у мене його просто попросити і я б ніколи не відмовила б їй. Я їй нічого не пошкодувала б, до того ж люблю Олесю, вона мені, як рідна донька стала вже.

Мені незручно питати у дружини сина що-небудь, і підозрювати, а з іншого боку не можу не запитати. Що робити, не знаю, не хочу, щоб це виглядало якось не гано. Можливо, вона знайшла його і не знає, що воно моє? Не хочу вірити, що вона сама його в мене взяла. Як бути далі? Адже і думки лише засмучують мене.

Фото ілюстративне.

Джерело